Завершальним акордом різдвяно-новорічних свят є Голодна кутя, голодний Святвечір чи друга Вілія, що припадає на 18 січня. Як ви знаєте, майже на всій території України - готували дві - Багату (напередодні Різдва) та Голодну кутю, щоправда, в деяких регіонах, зокрема на Поліссі, була ще й Щедра (в переддень Нового року).
Щодо назви "Голодна кутя" є кілька думок. Одні дослідники вважають, буцімто походить вона від того, що протягом дня, аж доки ввечері не посвятять воду у церкві, люди говіли. Це, на мою думку, звучить не дуже переконливо, оскільки так вчиняли і на Багату кутю. Більш ймовірним твердженням є те, що на другу Вілію вже не закликали вечеряти святих душ та Щедрого бога — звідси й назва Голодної.
Як і на Багату кутю, на Голодну готували лише пісні страви, але в меншій кількості. Що стосується обрядів, то слід зазначити, що в різних регіонах України вони дещо відрізнялися один від одного, а подекуди навіть були протилежні. Скажімо, в одних випадках Дідуха спалювали на Маланки, або вночі чи вранці Нового року, в інших - частину обрядового снопа тримали до Голодної куті. Як тільки споночіло, його виносили на толоку або в садок і підпалювали, "щоб теплий дух накликав весну". Потім дівчата збирали попіл і розсівали його на городах, "аби огірки родили".
Ввечері в церкві робили відправу і святили "вечірню воду", яка вважалася значно кориснішою від всякого лиха, ніж навіть йорданська. Для цього готували спеціальні коновки, пишно уквітчували їх безсмертниками і васильками, а в пасічницьких родинах сукали обрядові свічки – трійці. Повернувшись з відправи, господар робив з кількох колосків чи цілющих трав кропило, наповнював миску свяченою водою і разом з сином, що запасався крейдою і пиріжком, обходили всі господарські будівлі: там, де скроплював батько водою, підліток малював хреста і відкушував шмат пирога. Подібне робили і з реманентом – возами, боронами, плугами. Потім верталися у хату, скроплювали свяченою водою двері, віконниці, мисники і так само ставили них хрести.
У багатьох місцевостях протягом всіх Святвечорів господиня збирала по ложці різних страв і, розмішавши їх з борошном та дрібним сіном, віддавала худобі приказуючи:
- Їж святу їжу, здорова будь, як ця весна, що йде до нас, плодюча будь, як земля, і ніяка лиха сила не вчепиться до тебе!
В інших регіонах, як це стверджує П. Чубинський, пекли спеціальний пиріг – хлібину, на якій зверху мав бути виліплений хрест, і ввечері йшли до стайні, розігруючи такий діалог:
- Хто йде?
- Біг!
- Що несе?
- Пиріг!
Розламували пиріг і віддавали худобі.
Пасічники одвідували омшаники, скроплювали вулики свяченою водою, малювали хрести і рекли:
- Мухи Божі, горопахи цілоденні, здоровимо вас усі ми зі святом; зиму виганяємо, лихі сили в голоді лишаємо, вас святою водою та сонячною крейдою від усього злого оберігаємо… Бджілки, ви мухи Божі, кроплю вас, хрещу вас на рої, на віск, на мед - щоб в обійсті сідали, мед збирали і добре зимували!
Залишки від куті віддавали курям, щоб добре неслися. Загалом вважалося, що на Богоявленський вечір не можна голосно скликати курей, бо як почує сусідка із злим оком, то подумає про себе "Твої кури, мої яйця!", а тоді птиця нестиметься у її сідалі.
Потім в окремий горщик складали недоїдки од вечері - "по три ложки для долі". Її віщуватиме той, хто останнім прийде з Йордану, себто з Водохрещ. А тому всі, хто наступного дня йшов до річки на посвячення води, намагався якнайшвидше прийти до дому.
Як і годилося, вечірню трапезу починали і завершували кутею. Під час вечері влаштовували цікавий обряд "закликання морозу". Як відомо, хрещенські морози під цю пору досягали апогею. Перед тим як почати їсти, господар брав ложку куті, підходив до вікна (іноді прочиняв кватирку) і тричі проказував:
- Морозе, морозе, йди до нас куті їсти!
А після паузи знову:
-Не йдеш? То не йди ні на жито, ні на пшеницю, ні на всяку пашницю!
Іноді хазяїн виходив на вулицю і запрошував:
-Морозе, морозе, йди до нас вечеряти, та не морозь наших коней, биків, курей, свиней, жита і пшениці! А якщо не йдеш, то йди собі на жіноцьку цибулю!
Особливо захоплюючим це дійство було для дітвори. Вона припадала до вікон і на всі голоси запрошувала мороз на вечерю.
Після цього починався інший обряд – "проганяння куті" (де-не-де це робили на Різдвяний день - 21 січня ). Прихопивши макогони, одні члени родини виходили на вулицю і стукали ними у ворота і тини, вигукуючи:
- Геть, кутя, з покутя, а ти, узвар, іди на базар!
Інші брали горщики, в яких варилася кутя, і, проказавши те саме, розбивали їх об ворота. Не стояли осторонь і діти. Вибігши, вони постукували паличками в причілковий кут і накликали:
Тікай, кутя, із покуття,
А ти узвар - іди на базар.
Паляниці, лишайтеся на полиці,
А Дідух – на теплий дух,
Щоб покинути кожух!
Якщо в селі були мисливці, вони робили по три постріли. На Дніпровських порогах, зазначав етнограф Й. Новицький: "Запорожці після вечері виходили із своїх паланок і вчиняли гучну стрілянину, а наступного дня, як святили на Йордані воду, палили з пушок.
По завершенні обряду "проганяння куті" батьки "підпалювали чуба" своїм синам, "щоб вовків не боялися". Взявши головешку у руки, доторкувались нею до кінчиків волосся – чи не звідси приказка "Ти ще не бачив смаленого вовка"?
Існує і чимало переказів про те, що напередодні Водохрещ, як і напередодні Нового року Бог дає тваринам людську мову. Їх ми знаходимо у збірниках В. Гнатюка, М. Драгоманова, О. Воропая та інших дослідників. Найпохідніший варіант - це розмова домашньої худоби між собою під час годівлі її господарем. Якщо прислухатися про що ведуть мову без'язикі воли, а робити це великий гріх, то можна почути про свою переважно нещасливу долю. Зокрема скільки залишилося жити хазяїнові. У збірнику, що його уклав В. Гнатюк, мовиться, що ґазда знехтував такою засторогою, і те, що він почув, справдилося: "Нам добре в нашого господаря,— мовила одна до одної тварина, — але ми його завтра повеземо на цвинтар..." Тому люди ввечері на Голодну кутю намагалися не затримуватися у корівниках після того, як наповнювали ясла.
Таким чином обрядом "проганяння куті" завершується один з найпоетичніших і найцікавіших святково-обрядових циклів — різдвяно-новорічний. Відтак зимовий перепочинок вже закінчувався — селяни налаштовувалися на близьку весну, майбутні весняні роботи і врожаї. Тому і примічали: як на Голодну кутю темно, то вродить гречка, в коли яскраві зорі — буде щедрим приплід на білі ягниці. Жіноцтво тим часом думало про рукодільництво — "адже треба поспішати шити, прясти, ткати, бо скоро Великдень". Та й робота не чекала: до початку весни треба обов'язково наготувати нового полотна.
— Тікай, кутя, з покутя! — празникуванню прийшов кінець. |
