...Найбільшим розгаром у проведенні ритуалів та ігрищ літнього періоду було свято Купала. У давнину воно відбувалося із виконанням багатьох ритуалів та магічних дій, ворожінь, гульбищ, що супроводжувались купальськими піснями. Уривки деяких із тих, що дійшли до нас, є сакральними і виявляють тісний зв'язок із давніми віруваннями, за якими цей день вважався шлюбом води і сонця (Лади з Купалом):
Гей, око Лада,
Леле Ладове,
Гей, око Ладове,
Ніч пропадає.
Бо око Лада
З води виходить,
Ладове свято
Нам приносить.
Гей, Ладо!
А ти, Перуне,
Отче над Ладом!
Гей, Перуне,
Дай дочекати
Ладі Купала!
Серед міфічних персонажів у купальських піснях поширений образ Марени, що уособлює хмару, родючу вологу: "Коло Мареночки- Купало, Грає сонечко на Івана!", "Коло Мареноньки ходили дівоньки, Стороною дощик іде, стороною". Подекуди зустрічаються пісні-замовляння до Марени: "Ой, Марено, чорна гадино, З'їла місяць, з'їла сонце... їсть зірки й дрібненькі дітки..." Тому на деяких територіях існував обряд "топити Марену", що символізував перемогу над дощовою хмарою під час жнив, які наближалися. При цьому співали: "Утонула Маренонька, утонула, Наверх кісонька зринула...".
Значну групу купальських пісень складають твори заклинального характеру, якими молодь скликалась на свято. У них нерідко звучали заклинання та прокляття тих людей, які не прийшли величати Купала (ці твори, очевидно, виникали у період двовір'я і стосуються християн, які не підтримували поганських звичаїв):
Поставлю я вербу,
Сама сяду зверху,
На вербі я сиджу, гукаю,
Дівчат на Купайла скликаю.
Котра не вийде на Купайла,
Щоб вона сіла та й не встала,
Щоб вона сіла лемішкою,
Щоб її везли теліжкою,
Щоб вона сіла колом, колом,
Щоб її везли волом, волом...
Анафоричні повтори роблять цей твір наближеним до магічних заклять.
Серед купальських пісень є велика група творів, якими супроводжувалося збирання квітів та наряджання Купайлиці, обряд вінкоплетення:
Заплету віночок,
Заплету шовковий,
На щастя, на долю,
На чорнії брови,
Ой пущу віночок
На биструю воду,
На щастя, на долю,
На милого вроду.
Ой полинь, віночку,
Прудко за водою,
На щастя, на долю,
Милому зо мною.
Вінок у купальських піснях є давнім язичницьким архетипом як символ річного коловороту, сонячного світила, безконечності; а також - дівочості, долі. Він є обов'язковим атрибутом весняно-літніх ігор та ворожінь. Одним із поширених ритуалів був обряд ворожіння на вінках, за яким під "дерево щастя" садили прибрану дівчину із зав'язаними очима, "роль якої полягала в тому, щоб бути своєрідною жертвою Дереву життя (спалення антропоморфного зображення людини і є відгомоном людського жертвоприношення)". Біля неї клали сплетені заздалегідь вінки зі свіжих та зів'ялих квітів. Вона давала кожній дівчині вінок, що був символом її майбутньої долі. Цей обряд супроводжувався такими піснями-замовляннями:
Ой шаріла вишенька, шаріла,
А під нею дівчина сиділа...
... Купайлочко-Фортуно, ти є там,
Подай сюди вінець щастя нам...
Або:
Вийди, вийди, Фортуно,
До нашого Лада - гай!
Подаруй віночки нам,
Ой Купало-Купалочка,
Віночки подай!
Іншим видом ворожіння на вінках був обряд пускання їх за водою, і за тим, як вони плили (швидко, обертаючись, тонучи, зв'язавшись з іншим вінком тощо), загадували майбутню долю.
Обряд вінка також фігурує у ряді купальських ігрищ еротичного характеру:
По садочку ходжу, виноград саджу,
Посадивши та й поливаю,
Ой поливши та й нащипаю (щипають дівчата хлопців).
Нащипавши, віночка зів'ю,
Віночка звивши, на воду пущу:
Хто вінка пійме, той мене візьме...
Потім дівчата розбігаються врізнобіч, а хлопці намагаються їх зловити.
Удень купальські ігри відбувались навколо рядженого деревця (Купайлиці), а ввечері - навколо ритуального вогнища, що має "горіти високо", символізуючи з'єднання землі з небом. Залишки давніх ритуалів є свідченням того, що це полум'я вважалося жертовним, його наділяли магічною силою: "У давнину побутував звичай кидати у вогонь півня або кінський череп - солярних тварин". Купальське вогнище та обряд, що відбувався навколо нього, називали собіткою, відповідно пісні, якими він супроводжувався - собітковими. Ці твори зафіксували елементи замовлянь, опису цього дійства:
Долішняни, горішняни,
Сходьтеся до нас на собітку,
Спечемо вам сліпу кішку....
Освячення вогнем:
А де той святий Ян,
Що нам три огні клав?
А ти, Яне, святий Яне,
Освяти нам наше зело,
Наше зело і корене,
Што на огень положене...
На думку багатьох дослідників, обряд перестрибування через полум'я є видозміною архаїчної жертви "переведення через вогонь":
Ой на Купала вогонь горить,
Ой там Ганнусю перевозять.
Ой помаленьку її везіте,
Їй віночка не загубіте,
Її віночок рутв'яненький,
Її Іванко молоденький...
Згодом обряд перестибування через вогонь став символічним очищенням перед жнивами. Подекуди купальське багаття розкладали над водою, і хлопці з дівчатами, що перестрибували через собітку, падали у воду. Потім молодь ішла у гущавину "шукати цвіт папороті".
На деяких територіях Купала не спалювали у вогні, а топили. Це було пов'язано ще з одним відомим ритуалом, який проводився вранці після святкової ночі, - купання молоді у воді - і вважався обрядом очищення після оргій. Тому тут вода, як у всій календарній обрядовості, є обов'язковим архетипом. У цьому виявляється зв'язок купальських пісень не лише із жанрами весняного та літнього циклів, а й з колядками та щедрівками, у яких нерідко зустрічаються мотиви знесення дівочого вінка у річку, перехоплення молодцями дівчини-перевізнички, переведення через потік тощо. Як у всій давньослов'янській ліриці, вода у купальських звичаях та піснях є символом парування, вінчання (очевидно, етимологічно від "вінок"):
Ой на Йвана на Купала,
Там Марія в воду впала,
Ой на Йвана, на Купала,
Там Марія купалася,
Ой на Йвана, на Купала,
Там з Іваном вінчалася...
Часто картини купальського купелю хлопця та дівчини подаються алегорично:
Ой загородю терном річку,
Та пустю лебедя і лебідочку,
А сама буду дивитися,
Як буде лебідь купатися...
Із лебідкою вітатися...
То не лебедь і не лебідочка, -
То Ригор парубок,
І Наталя дівка...
Частий мотив віддання дівчини тому молодцеві, що витягне її із води, коли вона топиться, або зловить у воді її вінок. Такі твори нерідко завершуються трагічно:
Подовіцявсь Іванко віночок поняти,
Віночок поняти, дівоньку взяти.
Як ступив ногою - по пояс водою,
Як ступив другою - на дно головою...
У купальських піснях дуже часто зустрічається мотив потопання дівчини, яка просить порятунку у своїх рідних - батька, матері, сестри, брата, але ті відмовляються її рятувати. Подекуди він може сприйматись як покарання дівчини за непослух, але Е. Тайлор, вказуючи на значне поширення цього мотиву у різних народів, дає інше пояснення: водні духи, за язичницькими уявленнями, вимагають жертов, тому "абсолютно очевидно, що з цієї точки зору спасіння потопаючого, тобто виривання жертви із кігтів водяного духу - це безглуздий виклик божеству, який навряд чи зможе залишитися непімщеним...".
Оскільки купальська ніч була часом язичницьких оргій, то тема кохання та тілесної любові є однією із центральних у цих піснях:
Малая нічка проти Купала,
Де ти, дівчинонько, да ночувала?
Ночувала нічку у барвіночку,
Вставай, козаченьку-недовірочку.
Ночувала другу у темному лугу,
Вставай, козаче, невірний другу,
Ночувала третю під ожиною,
Із вірною да дружиною.
У купальських піснях ряд мотивів та образів перегукуються з русальними. Таким, зокрема, є мотив загадування дівчині загадок парубком або його посланцем:
Молодий Марку, чи спиш, чи лежиш?
Не сплю, не лежу, стрілочки стружу,
Котрі луччі - в пучечки в'яжу,
В пучечки в'яжу, на Дунай пускаю:
Пливіть, стрілочки, до моєї дівочки,
Загадайте їй три загадочки,
Як одгадає, так моя буде,
Не одгадає, не моя буде...
Із приходом християнства та принесенням на слов'янські землі нової моралі церква вела боротьбу проти язичницьких оргій як складового елементу ритуально-магічних дій, вважаючи їх розпустою та ідолопоклонством. Зокрема М.Грушевський цитує слова псковського монаха Памфіла (16 ст.) про це свято: "Коли прийде празник Рождества Предтечевого, то в святу ту ніч трохи не все місто схвилюється, і по селах показяться - з бубнами, з сопілями, з гудінням струнним і всякими неподобними граннями сатанинськими, з плесканням і плясанням: жінки і дівчата головами махають, устами видають недобрі кличі, препогані бісовські пісні, хребтами вихиляють, ногами скачуть і топчуть"; та описи зі "Стоглава": "Против празника і вночі на самий празник, весь день і до ночі чоловіки, жінки, діти по домах і на вулиці, і над воду ходячи, забавляються всякими грами, скоморошеством, піснями і плясами сатанинськими, гуслями й іншими способами і паскудними образами; тут хлопці і дівчата безчестяться; коли минає ніч, ідуть на ріку з великим криком, як біснуваті; миються водою і, вернувшися додому, падають як мертві від великого "клопотання". Тому в багатьох купальських піснях, що належать до пізнішого періоду, звучать мотиви заборони батьками йти дівчині на гульбища, покарання братом сестри, що не послухала цієї поради, потопання дівчини під час купання і марне намагання отримати допомогу від інших дівчат та хлопців. Згодом церква у цей день встановила свято святого Івана. Не маючи біблійного підґрунтя, воно стало продовженням язичницького звичаю, який у видозміненій формі був закріплений тогочасною церквою. Синкретизмом елементів язичництва та християнства позначена більшість купальських та собіткових пісень пізнішого періоду творення, на зразок:
Свята Пречиста собітку палила -
І всіх святих просила.
Всі святиї на собітці били,
Господа просили, Господа хвалили:
Дай же нам, Господоньку,
Першеє поломіненько - озимоє житцо,
Другоє поломіненько - пшеничка,
Третєє поломіненько - горошок...
У наш час залишки цього свята зберігаються в народі за традицією.
Джерело: Лановик М.Б., Лановик З.Б. Українська усна народна творчість: Підручник.- 2-е вид., стер.- К.: Знання-Прес, 2003.- 591 с.
------------
На дні літнього сонцестояння в українців з прадавніх часів припадали купальські свята та ігрища. Зародилась ця традиція у ті часи, коли серед хліборобських племен на теренах України панував культ сонця і давніх поганських богів Ярила і Даждьбога. Згодом, уже в християнські часи, ці обряди наклалися на святкування великих релігійних свят: різдва Івана Хрестителя (купальські пісні та ігри; у найзахідніших груп українців - "собіткові") 7 липня за новим стилем й верховних апостолів Петра і Павла (петрівчанські пісні) 12 липня за новим стилем. Ігри й обряди цієї пори пов'язувались із паленням жертовних вогнищ, спалюванням опудала ("Марени", "Коструба", "Купайла" та ін.) очищуючим вогнем. В купальських ритуалах поєднуються елементи маґії (загальне буяння природи і вплив на врожай) та матримоніальних дій. З буянням природи пов'язані всілякі фантастичні моменти (чарівна сила зілля, зібраного в купальську ніч, чудодійний цвіт папороті та цілюща сила води в цей же час, активізація і небезпечність у цей період всяких духів природи й "нечистої" сили). Усі етапи святкування були пов'язані з танцями і співами й носили орґаїстичний характер.
Джерело: Компакт-диск "БЕРВИ".- Проект "Моя Україна".- ГО "Арт Екзистенція"
Увага! При будь-якому використанні матеріалів сайту обов'язкове посилання (для сайтів - відкрите для пошуковиків гіперпосилання) на "Джерело: проект "Українські пісні" https://www.pisni.org.ua"!
