Розпрягайте, хлопці, коні
(Музика та слова Івана Негребецького)
Розпрягайте, хлопці, коні,
Та й лягайте спочивать.
А я піду в сад зелений,
В сад криниченьку копать.
Копав, копав криниченьку
У вишневому саду –
Чи не вийде дівчинонька
Рано-вранці по воду?
Вийшла, вийшла дівчинонька
Рано-вранці воду брать,
А за нею козаченько
Веде коня напувать.
Просив, просив відеречко,
Вона йому не дала.
Дарив-дарив їй колечко,
Вона його не взяла.
Знаю, знаю, моя мила,
Чим я тобі не вгодив –
Що учора із вечора
Кращу тебе полюбив.
Вона ростом невеличка,
Ще й годами молода.
Руса коса до пояса,
В косі лєнта голуба.
Нестора Махна в народі шанобливо називали "батьком". Адже він був справжнім ватажком селян, і завжди стійко боровся за їхні інтереси. Нестор Іванович, як ніхто інший, відчував настрої селянських мас, щоразу повертаючи зброю проти тих, хто становив найбільшу загрозу селянину.
Протягом 1917—1921-их жорстоких років він із своїм військом воював практично з усіма владами і режимами, які існували в той складний і суворий час.
У рядах махновців було багато жінок, котрі не тільки виконували обов'язки сестер милосердя, а нарівні з чоловіками брали участь у жорстоких боях. Нерідко вони йшли у перших шеренгах наступаючих, часто без зброї, надихаючи на подвиг селян-повстанців. А ще й бувало так, що весільна церемонія або похорони в якомусь селі вмить перетворювалися на озброєне військо, і тоді соромливі сільські дівчата, котрі ще кілька хвилин тому сиділи поміж гостей, раптово ставали кулеметницями. У вільні години перепочинку від боїв вони у селах організували імпровізовані концерти і ставили різні вистави.
У війську Нестора Махна був і власний оркестр, що складався з двадцяти музикантів-євреїв. Це вони вперше розучили на Полтавщині нову пісню, яка стала їх улюбленою похідною, тобто маршем Махна, його повстанців, а відтак – населення усієї України.
А було це так. Одного дня 1919 року у великому селищі Гуляйполе сиділи у штабі засмучений Нестор Махно, поруч його дружина, вчителька Галина Андріївна Кузьменко, командири загонів, зокрема Білаш, Куриленко, Петренко, Щусь, Каретніков, Чубенко та інші. Кілька годин тому в запеклому бою за його рідне Гуляйполе загинули найближчі друзі-соратники.
Раптом до кімнати зайшов середнього зросту, стрункий, русявочубий юнак у супроводі з повстанцем. Він чемно привітався і звернувся до Нестора Махна:
– Батьку, прийміть мене до свого війська!
Махно уважно подивився на нього і голосно запитав:
– А зброю маєш?
– Ні, – зніяковіло відповів Іван Негребецький, вчитель з Полтавщини, а потім додав, – та я пишу вірші і музику на них. Можу одного прочитати і заспівати.
– Хай співає, – промовила Галина Кузьменко.
Іван Негребецький сильно, з почуттям заспівав на повний голос:
Розпрягайте, хлопці, коні
Та лягайте спочивать,
А я піду в сад зелений,
В сад криниченьку копать.
За ним наступну строфу цієї пісні підхопили усі присутні:
Копав, копав криниченьку
У вишневому саду...
Чи не вийде дівчинонька
Рано вранці по воду?
З кімнати полинула розлога, як безмежний, широкий степ та як води повноводного Дніпра, могутня, мелодійна пісня "Розпрягайте, хлопці, коні". Своєю красою, наспівністю полонила, зачарувала повстанців селянського війська. Із нею входили в села і в міста. Так вона поширилася і стала знаною, улюбленою в усій Україні.
У радянські часи було заборонено називати ім'я автора тексту і музики сільського вчителя-полтавця Івана Яковича Негребецького. Тому її усі вважали народною піснею.
Після розгрому армії Нестора Махна, через кілька років розшукали Івана Негребецького і за свою невмирущу пісенну перлину він отримав аж 25 років заслання на Північ, в далекий, засніжений Магадан.
Цю українську пісню свого часу дуже полюбив тодішній перший секретар ЦК Компартії України Володимир Васильович Щербицький. Він поклопотався про дострокове звільнення з концтабору Івана Яковича Негребецького. Невдовзі вони зустрілися.
Володимир Васильович люб'язно подякував за цю гарну пісню і запитав Івана Яковича:
– А чи не змогли б Ви, шанований Іване Яковичу, ще написати хоча б одну таку чудову пісню?
Якусь мить мовчав, а потім відповів: – Ні.
– А чому ні? – запитав Щербицький.
– Гадаю, що досить однієї. Та й старий я вже став для написання таких пісень, – такою була відповідь Івана Негребецького.
Володимир Капустін.
Текст друкується за книгою "Одна на цілий світ",
видавництво "Криниця", Київ, 2003 р.
| 
