Образ вічно плачучого українця вже на стільки приївся до нас, що ми, самі того не помічаючи, віримо в це. Навколо: на телебаченні, на радіо, в газетах і навіть у нашому державному гімні – скрізь нас оточує негатив. Наприклад, вічні згадки про кризу. В різних теле- та радіопрограмах, в пресі, та навіть у рекламі весь час акцентується увага на становищі нашої економіки. Звичайно, цей факт не можна замовчувати в наш демократичний час. Але порівнюючи Україну з іншими сусідніми державами, ми можемо побачити чітку різницю щодо роздування та використання цієї теми. Вона набуває майже істеричного забарвлення. Наступне – постійне годування публіки фразами типу "Україна займає одне з перших місць за поширенням СНІДу", "Перше місце за дитячим алкоголізмом", або "Голодомор – це геноцид українського народу". Це все, звичайно, проблеми. Але це змушує пересічного (та навіть непересічного) громадянина нашої держави думати, що все на стільки погано, що нація як така скоро вимре. Та ніхто не звертає увагу на звичайний стан речей, які нас оточують. І ніхто не думає, що створювати негативну атмосферу навколо людини комусь може бути вигідним. Я не кажу про забобони, але оточення завжди впливає на підсвідомість особистості. Якщо постійно казати людині що все погано, то вона рано чи пізно повірить в це, чи не так?
Пропоную задуматися над тим, що майже з перших днів життя нашої держави всі співали (!) про негатив. Адже гімн щасливої країни не може починатися словами про смерть. І коли на кожному урочистому заході всі українці разом співають "Ще не вмерла Україна... Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля...", то у мимоволі виникають питання: "Невже країна помирає? Та чому доля нам зараз не усміхається?"
Наведемо деякі приклади процвітаючих країн. І що ми бачимо? Гімн Великобританії оспівує велич її правителя, вірую в його силу та вкладаючи цю віру у кожного громадянина. У державній найголовнішій пісні США майже кожний рядок промовляє про те, що народ їх вільний, єдиний та сміливий, і "зоряний прапор у тріумфі майорить". Де слова про смерть та хоч натяк на те, що вони в данний момент не сильні? Далі проаналізуймо гімн Японії: знову ж таки безмежна повага до імператора і віра у те, що країна буде жити аж допоки "мох не прикрасить каміння, яке виросте із щебеню". І таких прикладів безліч.
Мені здається, що це досить серйозний хліб для роздумів... Можливо, нам потрібно задуматися про актуальність нашого гімну — чи справді він може бути національним символом України? |
