Злами в історії імперій провокують появу феноменів небувалого і несподіваного рівня. І роль таких яскравих "феноменів"-митців у цих процесах є значно більшою, ніж діяльність нудно-самозакоханих політиків. Тому, поряд з багатьма "аномаліями" 90-х років на кін перемін ступила українська гумористична авторська пісня міцною ходою Станіслава Щербатих...
Своє сценічне псевдо Станіслав жартома пояснював тим, що має три зуба: один — на комсомол, другий — на компартію, третій — на профспілку. Серед друзів був відомий як Щербик.
Автор понад 300 пісень та 1300 коротких анімаційних фільмів, а також опери "Корова Середа", фантастично-кримінального роману "Нічия земля" і кількох оповідань. Володар Ґран-прі фестивалю "Оберіг", дипломант "Червоної рути".
Народився у Алтаї, вірніше, за словами матері, сам випросився на світ і став післявоєнним подарунком. Після смерті батька, зовсім маленьким з родиною переїхав в Україну до тітки у теперішній Івано-Франківськ. Музичну освіту отримав приватно.
Працював музикантом у ресторані. Після одруження, як справжній романтик, разом з дружиною з метою покращення матеріального становища подались на Камчатку, де Стас працював художником, фотографом, директором Будинку культури.
Після повернення в Україну серйозно зайнявся роботою у документалістиці і мультиплікації.
Найвідомішими є документальні фільми "Проводи на полонину" та "Людина і нафта", і мультики "Сонечко, бульдозер і я", "Армагедон", "Верблюди", "Пігмаліон".
На міжнародному фестивалі "Кіномарина -75" мультфільм "Сашкова чайка" отримав бронзову нагороду.
На "суцільну українізацію" і тотальне перевтілення росіянина, сина росіян, випускника російської школи і представника відповідного середовища повпливали дві Жінки. Перша - дружина Марія, українка з Львівщини, а друга – політична атмосфера.
Зі спогадів самого Станіслава "У повітрі пахло перемінами, відчувалось якесь піднесення. Це був переддень Ренесансу, а сам він, як бомба, вибухнув для мене на першій Руті в Чернівцях. Розвал Союзу, Незалежність України – це було вже пізніше, і не так вразило, як вересень 1989-го. Люди настільки тягнулись до живої води української духовності, що неможливо було тим не перейнятись. Саме тоді я зрозумів, що слово "націоналіст" має світле і святкове забарвлення – бо бачив радісні посмішки, відкриті душі – СВЯТО НАЦІЇ. Українська мова набула тоді статусу мало не зброї".
У ті роки дуже популярним в Україні і у діаспорі був Львівський естрадно-гумористичний театр-студія "Не журись!". З 1991 року у Стаса разом з ними починаються гастрольні тури.
Його гострому перу був підданий американський суржик українських патріотів по той бік океану на кшталт "Ай дую каву, ай лов’ю кайф".
Good evening.
My song is new,
Бо зараз new час.
Живе Україна,
І моя частина є в тім,
Що independence є в нас.
І хай у мене в роті
Буде only three teeth-
Хіба ж я є не people’s артист?
Я дуже like my country
І всіх вас glad to see.
Коли will stop my мандри -
Let’s go до мене всі!
Будем разом співати,
Про що я вже співав…
Wellcome to me, в Карпати!
Пам’ятною є візитка Стаса "Їсти дай", яку він оголошував відповідно:
"Слова Джона Лєніна, музика Рінго Сталіна".
Їсти дай.
Ми від вчора не обідали,
Не вечеряли й не снідали.
Прийди скоріш і їсти дай.
Булку дай.
Пиріжок гарячий ліверний.
Най від щастя душу виверне.
Він в тебе є, ти ж не ховай.
Пригости мене перцівкою,
Бо втруївся бурачівкою.
Чоло болить, ну хоч здихай.
Пива дай.
Розливного не пляшкового,
Та свого, а не фірмового.
Нема ж грошей, ти ж совість май.
Важкі часи перебудови мали суттєвий вплив на творчість і Тризубий Стас стає батьком відомого всеукраїнського Гімну голодних студентів.
Всяка худобинка крихітна
хоче поїсти зрання.
Добре на шлунок і вигідно
їжу приймати щодня.
Тут не існують
якісь вихідні —
людоньки, їжте, не будьте
дурні!
Боженьку милий,
як хочеться жерти мені!
В мозок голодний, ображений
лізе усяка фігня:
індик там ходить
підсмажений,
бродить варена свиня...
Тягнуться руки
до тої свині,
і я засинаю
в кошмарному сні...
Боженьку милий, як хочеться
їсти мені!
Прийдуть ті часи,
коли в мене буде
шматок ковбаси.
Вона не пошкодить знанням.
Ням-ням-ням-
ням-ням-ням-ням!
Я написав Президентові —
хай він мені відповість:
як далі жити студентові,
котрий вже місяць не їсть.
Я його бачив лишень у кіні.
А він мене бачив
у капцях в труні...
Боженьку милий,
як хочеться їсти мені!
Я у кафе під серветкою
сирник надкушений вкрав.
Пах він старою шкарпеткою,
я його тиждень жував.
А потім ще
згадував його три дні
і захлинався у власній слині...
Боженьку милий, як хочеться їсти мені!
Прийдуть ті часи,
коли в мене буде кіло ковбаси.
Вона не пошкодить знанням.
Ням-ням-ням-
ням-ням-ням-ням!
Відчуття часу у Тризубого Стаса було феноменальним! Як тільки якась політична чи життєва реалія породжувала анекдот, він тут же відгукувався на це піснею. Вони були різними: і веселими, і дещо трагічними, і філософськими, але всі вони були про наше життя.
Не менш вишуканою є реакція на економічну кризу, яка виникла на зорі становлення України. Ситуація, до болю знайома жителям кожного міста біля кордону, описується у Програмному документі "Уряду" Тризубого Стаса:
У мене другий рік немає мештів*,
Дружина ходить в драному плащі…
Ой, так нас покрутило,
Що ми мусили нарешті,
Холєра, знову їхать до Польщі.
Швагро дістав зо три електродриля,
А ще ми з ним з заводу потягли
130 метрів шлангу і шурупів 20 кіля,
Й чотири победітові пили.
Ви бачили колись концертну люстру,
Що в нашій філармонії була?
Теперка тая люстра – на свекрушиному бюсту.
Їй теща замість ліфчика вдягла.
Мене цілого в шланга закрутили,
А щоби дурно не пропав об’єм –
До краю того шланга горілкою залили.
Тепер я заспиртований живцем!
Дружина розібралася наголо,
Вмочилася у клея БФ-2.
А ми її шурупами обсипали довкола-
Хай буде як танкетка броньова!
Рятуйте – кажуть митники. – Пришельці!
Напали на кордона з НЛО!
Начальник, що був грубий і мордатий, як той Єльцин,
Наклав зі страху сам на себе цло*!
Тут тещу, себто жінчиную маму,
Понесло, як ракету, на бар’єр.
З розгону завалила головну бетонну браму-
І ВІЛЬНО ДО ПОЛЬЩІ НАРОД ПОПЕР…
Життя повне парадоксів. Якщо у звичайних людей зуби з певних причин випадають, то у авторів політичної сатири вони доростають і навіть не поміщаються і заважають тримати рот закритим.
Гетьман забувся у сні у козацькому курені.
Варта поснула вночі - сплять козаки.
А чи ми насправді дурні, а чи кимось обдурені?
А, може, заміцно спимо, бо ми є такі, бо ми є такі...
Наш кошовий отаман вчора був нами обраний
і всі ми за славу його поклали кістки.
І тими кістками Майдан триста років як вдобрений...
Та ми забули про це. Бо ми є такі. Бо ми є такі.
І як нас назвати людьми і як нас пробачити?!
Ми Україну свою розтягли на шматки.
І тільки й навчилися ми, що красти й пиячити.
І хто нас пробачить за те, що ми є такі? Що ми є такі...
Де ж ми тепер ідемо, як не бачимо обрію?
А! Підем, куди поведуть новітні панки...
І знову на шию ярмо, а чи відразу на добрива.
Та ми з вами згідні й на це. Бо ми є такі, бо ми є такі...
Стотризубим став Стас на владу нинішню, яку йому таки не вдалось пережити
Помер від третього інсульту у віці 58 років у січні 2007 року. Похований на кладовищі Дем’янів Лаз поблизу Івано-Франківська.
Але такі як Станіслав Щербатих так просто не ідуть.
Як я вислухав те все
Щодо свого тіла –
Чую, десь мене несе –
Ніби ззаду крила.
То, мабуть моя душа
Вже до раю прагне.
І лиш за вухами лапша
Ще на землю тягне.
І тому, я тіло в морг
Не спішу здавати.
Ще до вас я маю борг-
Пісню заспівати.
І хай тоді душа моя
Десь пропаде з часом.
Вже не Стасом буду я,
А іконоСТАСОМ !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
|
