Весілля у селі Деревні Жовківського району Львівської області

[Знайомство. Вечорниці / пратки]

Де [молодий з молодою] знайомилися? Були вечорниці, чекайте, чекайте, вечорниці, ну так вечорниці. Ходили колись на пратки, знаєте? Пратки – такі з льону куделі такі, намотували, під пахву, шоб прясти на нитки. О, і то сходилисі в якусь хату, таку, де не було старших або десь були, де дітий не було, знаєте. Або вдова якась, так. От заходили...

Там такі були, знаєте, не настільки вони напряли, шо вони там повеселилисі. Тоді так знакомилися... То зимою то було, то було як вже з поля всьо позбирали, туди ходили на ті пратки, коли вишивати, коли прясти. Я б вам показала, я маю стільки ше колишнього вишиття, і то ше колишнє. Коли пря[а]ли, коли вишивали...

Вони [парубки, і дівчата] вже до церкви ходили, єдні других знали. В нас церква така велика! З хорів [хлопець] бачив, на хорі хлопці дивилисі [за дівчатами].

Літом то були дівчата, хлопці сходилисі на вулици. Ну, туди вони вже знают, підбирали собі пару.

[Сватання / засватани]

[Як вже парубок сподобав собі дівчину], він казав тій дівчині, шо я хочу женитисі, ну і всьо. Туди той хлопец (він хлопец ше) від себе бере старосту, старосту бере з родини... З родичів. І йдут його батьки (хлопця) на засватани, засватани в нас так казали, і вони там сватают ту дівчину. Ну та дівчина нічо, як то я нераз читаю: п’єц колупає, шось таке, в нас нє, не було такого. [Парубок якось повідомляв дівчину, що він прийде свататись]. Нє, такого не було, [щоб батьки молодої могли не знати про сватання].

[Парубок приходив] з старостою, з єдним, в нас з єдним, бо молода брала від себе старосту, а молодий брав від себе старосту. Ну приходив до молодої з батьками і старостою… [Вони заходили і могли] шуткувати... Шось таке було, слухайте, в нас, якось таке, шось за якусь пташку було: "Чи то тут пташка наша залетіла?" – шось такево, шось було. Але я от то [добре не пам’ятаю].

Були всі в хаті, вже стіл був нарихтований від молодої... Сватання, але ше йшли (шоб я так всьо за порядком) молодий йшов з хлібом, з хлібом і з горілкою, то колись зав’язували в хустину під пахов. З хлібом і з горілкою йшов до того... Ставили, хоч вже там на столі було в молодої, але вони ставили своє. Ну і туди договорувалися за вісіля.

[Важливим було слово] старости. Молода брала від себе старосту, а молодий брав від себе старосту. Старости сі всьо договорували. Всьо старости сі договорували. [На цьому сватанні вирішували], коли вісіля, за придане вже не так [не домовлялися]. То колись, ше моя мама розказала, шо колись на ті сватани йшли, то тільки сі договорували за землю, за (як то сі називало) за придане. Тільки землю колись [домовлялися на сватанні]. Якщо не дав землі батько молодої, не дав, шо молодий хтів, знаєте, то молодь, могли сі навіть і розійти, могло не бути вісіля. Не погодилися. Дуже за землю колись, за нішо... Ну, за землю, за корови. [Дівчини не питали, чи вона хоче заміж?] Вона може би й хтіла, [а як] батьки не дадут придане, то шо вона, бідна, зробе, як молодий вже не хоче, чи його батьки там вже...

Такого в нас не було [щоб хлопець приходив свататись до дівчини, а вона була незгідна]. Вони сі, молоді, домовляли, знаєте. Більше молоді сі домовляли, а потім вже, вже за меї пам’яти то вже там не домовлялисі за ті придане, за то. А от моя мама розповідала, як шла ше баба моя [заміж], то більше вже всьо тут договорувалисі на тім зарученю за придане. Колись такі ше скрині були, знаєте?, ви не знаєте. В нас довший час така була, дуже гарна...

Вона [молода] то могла піти [на вечорниці, до дівчат], но вже вона такого голосу не мала, вже вона така була, знаєш, зовсім не така.

[Молодий був одягнутий у] костюм… в звичайному. Нє, нє, нє. Як йшли на засватаня, то нічо [свати особливого не одягали]. То вже на вісілю, то вже той староста [приодягався]. e

[Весілля мало відбуватися через той час], ...як вони сі там договорили. Але в нас колись вісіля робили нє так, як тепер – в неділю, в суботу. В нас який день? В вівторок, четвер і в суботу. А чо такі дні? А в неділю в нас вісіля не робили, а в такі будні дні робили.

[Весілля відбувалося так]. Один день – вісіля, а на другий день вже йшли на поправки, несли придане: ну які там – подушки, вобраз...

Зараз я розкажу, як воно [весілля] ся відбувало. Назначили на той день, на число вісіля. Наприклад, я буду казати, в суботу було весіля.

[Коровай / корогвай]

В п’ятницю вдень печут корогвай, печут корогвай, там наймали господиню. [Матері молодої і молодого запрошували жінку пекти коровай]. Ну як, могла і раньше [запросити], як там їм виходило, знаєте. Але запрошувала, запрошувала.

[Тісто] розчиняли на молоці, давали (магарини не було) масла трошки (домашнього масла), давали сметани, яїчка.

Як пекли, як мали засаджати вже в п’єц той корогвай, пеклосі з прісного тіста, місили так, як на вареники, місили і виплітали кіски такі тоненькі в три рядки кругом того корогваю. І посередині, тако нахрест, такі кіски давали..., чи виноградом виробляли листочки, виноград, во такево, знаєте.

Витягнули [коровай] з п’єца, було на стіл ставили, на стіл, там перед молодою, де має молода сидіти. Той корогвай вистиг, вистиг, туди його прикрашали, плели вінок з барвінку на той корогвай. Там дуже багато [барвінку] не було. Могли і молоді молодиці приносити, хто мав час, той віночок міг виплести, бо то прямий такий, знаєте, йшов на коровай. О, ото є вбрали коровай, чекає він до весіля.

[Такий самий коровай жінки і в молодого випікали, і в молодої]

[Якось особливо жінці-коровайниці не віддячувалися]. Нє, нє. То, певне, єдні другим ходили і всьо помагали, так гуртом, гуртом помагали.

А пекли чому два корогваї від молодого і від молодої, бо єден корогвай лишали в церкві, то вже сі договорювали сами батьки, хто буде лишати в церкві, колись того печеня такого не було, як теперка печива є всякого, а короваї. Чи від молодої, чи від молодого лишали в церкві, той, шо тейво...

А пекли ше не той єден корогвай, а пекли більше короваїв. Наприклад, два таких пекли, але той самий головний, такий, шо вони несли на весіля, то потім, вже як молодий, вже погостювали (я там буду розказувати дальше), як вже погостювали молодий в себе, а молода в себе з гостями, потім молодий приїжджав. Якшо він ї брав за невістку, всьо єдно вони сі в порозі з корогваями минали, від молодої дружби і від молодого в порозі [миналися короваями]... Як ше там старші просили їх: "Важайте, хлопці, розійдітсі". А той були такі, шо й побили той корогвай, знаєте, всяко було. [Але це не було поганою прикметою?] Нє, нє, нє. То вже від молодих таке було.

[Вінок / вінок, вінки]

Ввечір перед вісілям до молодої сходятсі і молодого молодьож, знаєте, і молодої, і молодиці, такі молоді ше, шо но повиходили заміж.

[До весілля готувалися] порізно, так. Всьо єдно перед весілям сходятьсі до молодої ввечір, плетут вінок той. Слухай, то треба було той вінок виплести! Три, а, може, й чотири години плели той вінок. Молодій дружки, свашки збирали (я так пам’ятаю) до купки ту мірту, таківо [маленькі] кусочки брали, знаєте, і так плели дуже густо великий вінок. А ту на голові, так як корона [виглядав].

Молоді плели [вінок], молоді дружки і свашки, а було такі дві жінки, ну, єдна жінка така старша була, вона розуміласі, як то не кожний виплете [вінок], знаєте, то єї брали, шоб вона так як спеціліста, шоб вона плела той вінок, а сходилисі молодиці молоді, шо шоно заміж повиходили, знаєте, більше такі. Плели той вінок, співали. Всякі такі, знаєте, і довгі...

Плели для молодої вінок такий пишний, шоб він був, так як корона, туво такий грубий, ішов він аж до саме, доки мала плаття, до землі. На плечах. Ту [внизу] він рухавсі, а на голові таку, знаєте, робили таку, то вже теперка є кружева, а колись з полотна основу таку збирали, знаю, тим полотном і сюдаво до голови, шоб його прикріпити... Такий довгий вінок, доки плаття. [Внизу він] трошки худший, тонший, вона [майстриня] вже знала як плести, такво плела. Туво саме головне – до голови, то він був такий пишний, а потім так поступенно, поступенно звужували його. А як було багато мірти, то пишніший плели, а як було менше... [Вінок був] до п’ят, в цілий зріст. І на кінци лєнточкою білою робили таку бабку, прив’язували тако той до кінця... А туво, як він зайшов туда всьо, то туво [на потилиці] голова була пуста, то в нас широку лєнту брали, тоже та лєнта повинна бути аж до саме, доки вінок, на голові туво, з голови, міртою вбирали, і [вона] покривала той череп, голову, [йшла по спині] між вінком. То таке було. А ту лєнту, я вам скажу, пришивали нитками, чим могли, тим кріпили. Бо я навіть не знаю, чи були, як тепер так називають, я знаю, в нас си називають "гранадлі", колись називали, а як тепер називають? Ну були такі.

Ну шуткували, і співали, і говорили. Частушків таких не співали дуже, а більше такі довгі пісні, колишні пісні [співали]...

[Респондентка пригадує пісню]. Нє, нє, не той голос. Я як вночи, то я всьо знаю, а вдень ніц не знаю.

Той вінок, якшо файна мірта була, така стояча, старша мірта, то його не клали в воду, то він вже там лежав на другий день, його клали на стіл, на стіл клали той вінок. А врано... Ну, розклали той вінок, але розклали той вінок, коли вже погостювалися, знаєте. Бо стіл був зайнятий той...

А робили [забаву]! Як сплели той вінок, туди молодої батьки магарич, зaкуску, то всьо, сідали за стіл, випивали, співали о, ну і розходилисі. Нє, з вінком нічого [вже не робили]...

[Молоді обмінюються подарунками].На той вінок молодий мав приносити молодій мешти, а молода йому сорочку мала дарувати на той вінок як плели, в той самий день, в той самий час. Молодий приносив мешти молодій, а молода йому сорочку. То шуткували, і старі мешти принесли, і подерті, знаєте, отаке для сміху, а молода давала сорочку без рукава. Ну але потім дала таку, шоб до шлюбу він сі вдягнув, знаєте.

[Запросини на весілля]

[Молоді запрошували на весілля гостей] і за тиждень, і менче, і коротший час. Молодий себі з дружбами запрошував, а молода з дружками себі.

[Молода] кланяласі, просила благословення, казала: "Просили тато й мама і я вас прошу, прийдіт до мене на весіля", і вклонилася і попросила благословеня. І ці люди, яких вона просила на вісіля, мали перехрестити її і сказати: "Хай вас Бог благословить". [Молода при цьому не цілувала нікого, солодощів не давала].

[Запрошували] тільки родину, в нас ціле село не запрошували. А знаєте, в селі є дуже багато родини і [якщо когось не запросили], то сі обіжали. Переважно [запрошувала] з родини, ціле село нє. Але родичів просили всіх на весіля. А сусіди в першу чергу.

[Молодим, коли вони ходили запрошувати, бажано було] не зустрітисі, бажано. І так само, як шлюб брали, тоже, шоб не було багато вісілів, одне тільки. Ну я знаю, кажут, шо то недобре.

[Весілля] [Субота, зранку]. [Молода вбирається до шлюбу]. ...Та [жінка], шо плела вінок, то вона приходила й вбирати [молоду]. Та єдна, там потім ї помагали вже ті дружки чи свашки, дружки. А вона заплітала косу, і ше так дуже на кінци зав’язувала ту косу, знаєте, на такі ґудзки, шоб той молодий не міг скоро розв’язати [коли прийде розплітати косу]...

[Перейма / рогатка]. [Як приходив молодий] робили рогатку, так як зараз роблять, в нас так само [колись робили], як во ше зараз роблять. Молодий має приїхати до молодої, роблять рогатку, так, як колись було, роблять рогатку. Переспівуютсі на тій рогатці:

Як вже тут на рогатці згодилисі. Там дали [викуп]. [Молодої нема на рогатці], тільки дружки, молодь. [Молодий дає] за ту рогатку, шоб молодого пустили в хату до молодої. То вже сі там вони погодили, тоди ше приступаютсі ближше і співают:

[Молода сідає на посад]. То вже всьо. А туди виходе молода на ту пісню, виходе молода, запрошає молодого і дружбів, і ті гості всі до хати. Туди вона сідає на той посаг, туди вона засідає на ту [подушку], молодий розплітає ту косу, обов’язково мусит перший молодий розплести...

То вже як молода сідала на посаду, в нас називалась посада. Сідала на крісло, посередині хати, сідала на крісло, під кріслом ставили відро з водою... Вона сідала посеред хати. Брали на той стілець клали подушку, під тим стільцем воду в відрі, чисту воду. І той молодий в саму першу чергу, як вона сідала, молодий вже приходив... як той молодий приходив до неї [розплітати косу] (колись малим [мабуть, молодим?] ніхто не робив завивки, не було завивків)...

[Молодий розплітає молодій косу]. ...І слухайте, так той бідний молодий не раз прів коло того [тої коси], знаєте, позатягали, позатягали на самім кінци, годі було розв’язати. Котрой був колись мудріший, то там той тонесенький той кінчик відщіпив пазурами, шоб ніхто не видів, бо то не тре було, а ті грубші вже гудзки то вже порозв’язував, а ті дрібнейкі, котрой був такий, то відщіпив і скорше розплів. На самий перед в нас розплітає молодий зачинає розплести косу... Вже є запрошені, дружки вбирані... Співали, як розплітали косу, то співали. [Як заплітали косу], то не співали, тільки як розплітали. Вона могла і сама заплестисі, знаєте, но вже та, шо вбирала ї, мусила ті ґудзки [зав’язати], бо сама ті ґудзки..., але колись були довгі коси, то могла і сама позав’язувати. Но сама вона би, може, і легше зав’язала, але ті дівчата, дружки, і та, шо плела вінок, то вони так позав’язували, шо він трохи прів.

Співали:

[Молодий] розплітає косу трошки, він ті ґудзки порозв’язував. Розплітає він трошки косу, бо ше є... Але він за ту косу мав її заплатити, мав її на плаття дати гроші, ну скільки мав, стільки дав, бо теперка вимагают, не так, як [колись]! Заплатив їй за ту косу, ну він ї розплів трошки, туди йде розплітати батько і мати... Нє, то наперед брат і сестра [йшли косу розплітати], як є, а потім вже батьки, приостатку вже ту косу батьки розплітали... Туди вже як батько і мати розплели ту косу, поцілували її в голову, поцілували, поблагословили (вони так самі в собі так якби поблагословили, "Бог благословить"). Вже всьо – косу розплели.

Тоди та жінка, котра плела вінок, зачинає її [молоду] вбирати до шлюбу вже... Вбирають її. А молодий чекає, пріє в хаті як має бути! Молодий чекає, поки її не вберут. Вбрали молоду. Вже до шлюбу вбрали. Тоди стає батько, мати, брат, сестра, родина... Ага! Я забула. Як молода [стає з посагу], то вже дружки, знаєте, напохваті, котра скорше сяде на ту подушку, скорше замуж вийде. Ай, то сі били, і по три, по чотири [на раз сідали]! Ну скільки в нас брали тих дружок – чотири-шість пар, чотири дружки, чотири дружби. Могли бути і подружки, а переважно з родини... Тай ті дружки, то вже й молодого були свашки, знаєте, і свашки, хто там блише стояв. І ше зара в нас так є, ше раз, шоб то сісти скорше на ту подушку. Молода ше може добре на ноги не стала, вже сі пхают там сісти! Ну, вже встала молода...

[Благословення до шлюбу]. [Тоді молода] з молодим йдут в батьків просити благословення вобоє. Переважно вона просить благословення в самої близшої родини: батьки, брати, сестри, дідусь, бабуся. Вже женаті є. [Вони вже будуть обоє просити благословення]. Кланяються три рази, [а в той час] співают:

[Молодий і молода кланяються три рази] і просять благословення. [А родичі] говорят: "Най вас Бог благословит", "Най вас Бог благословит", так три рази. І [молоді] цілували в обличчя [родичів], тільки в обличчя, в руки нє, [так робили] три рази.

[Молода пришиває молодому букет]. Тепер молода пришиває йому лєнту, такий букет, в нас називаєсі букет, таке довге тоже, аж молодому аж до п’ят, так, шоб він не наступав на него. [Букет теж був з мірти]. То готовили там само той букет молодому ті самі жінки [що плели вінок молодій]. То він був від грудей донизу... Стонґи – то ті лєнти... В нас – стонґи [кажуть], а вже на тоє, шо вже була мірта з тею стонґою – то називався букет... То молода має ту стонґу на голові посередині, так само молодий мав ту стонґу до самого низу... Букет був такийво короткий, на грудях, а вже туда сама стонґа (я вже тепер навчилася казати лєнточка, а колись всьо – стонґи). Вже всьо, поблагословили їх.

То букети такі самі [дружки дружбам також чіпляли], стонґи ті, но молодий мав білу, а дружби мали голубі, темніші, кольорові. Як вона [дружка] заходила на весіля, там вже були дружби і дружки, і вона чіпляла [букет дружбі]. [Молодий нічого не платив за букет], нічого, тільки поцілунком, колись поцілунком то було. То вже так, почіпали. Дружки себі наперед почіпали дружбам.

[Виряджають до шлюбу]. Вже як молода причіпила ту стонґу молодому, виходили на вулицю, виходили на вулицю – під поріг (в нас казали), туди ставали в круг, мати їх кропила свяченою водою і співали тоже:

Покропила та мама. Кропила з мірти (шо всьо з мірти?), і те шо кропила, те кропило [з мірти було зроблено], тільки з мірти. Покропили, і зараз б’ют тарілки, а туди тарілків не били. Кропили всіх весільників, котрі ставали в коло, весільників тих... Ну вже всьо, покропила мама. Ту мірту, те кропило, то вона обов’язково клала, де ростут квіти, в городі. Кожне, перед кожною хатою якись квітник був. Клала те кропило в квіти. Ну, певне, шоб так цвело, як ті квіти чи шо, таке весело було, шось таке. От до чого то-то? Кожне щось повинно означати, шось означало. Певне, на щасливе життя. Ну всьо, вже поїхали до шлюбу.

І виходять до шлюбу, молода (і ше зараз так є, хіба не знаю), вже має виходити, вона має сі вклонити, які там посторонні люди стоят, навіть посторонні, всім, навіть по дорозі, де стояли люди, в вулицях, вона мусила сі кланяти і просити благословення. І всі їй кажут: "Най вас Бог благословит!"

Як блисько [до церкви], то йшли своїм ходом, а так як на присілку десь жили, то вже їхали фірами. Вибирали спеціально такі фірманів, ну та фірманів, і той фірман мав той віз прикрасити тими полупішками. [Полупішки] були плетені з лози, з пруття, колись, так як кошики плетут. Вони сі складали з двох частин: спереді, шоби було закрито, шоб не сипалосі (я знаю, чи то бураки там кидалисі), шоб не сипалосі помежи ті драбини, а ту як на весіля, то вони, ті фірмани, чи лавочки клали, чи навіть напихали в мішки такого сіна, сідушки такі, так, так. І їхали отак до шлюбу фірами (та колись машин, та де на селі. Ше не було колгоспу, то ніхто не знав яку машину)... Нє, нє, [до шлюбу їхали] молодий отдєльно, поки до шлюбу. Так. Їхали окремо. Вже пішля вісіля…

[Шлюб у церкві]. Ну, ставали все при дверях, при країв церкви, в церкві вже, вже при порозі. Туди священик приходив, там вичитував молитву якусь (чекай, яку то-то?). Ага, так, як дитину хрестят, знаєте. Питав їх, чи він, молодий, чи він з доброї волі бере себі молоду, так само єї питав, чи з доброї волі бере вона себі чоловіка. Там вони сказали, шо з доброї, туди він їх вів, той священик, до престолу. Коло престолу він давав шлюб і ше була присяга, така клятва. На Вангелію [Євангеліє] клав (зара в нас ше тоже в селі є. Та, певне, і тут так є), кладут руки праві молодий, молода наспід, молодий наверха, кладут праву руку, і він їх, ксьондз, накриває ризами, знаєте, і проводи їм присягу.

То священик тако говорив, а вони за священиком повторя: "Я, я беру себі тебе за жінку і присягаю чесніст, вірніст, любов і не покину тебе…" [Священик] читає. І то само молода, молодий наперед, молода потім. Ну вже ту присягу прийняли, вже всьо. Корони, так, тримали. На голову накладали корони, свічки тоже, певне, тримали молоді. Молоді тримали свічки. Ну я вже так розкажу, якшо молода десь вона була при братстві, як то називали, знаєте, фани ті тримали, прислуговувала в церкві. Туди вже всьо, той шлюб дав, "Многа літа" заспівали, туди молода йде, виходят, дівчата берут ті фани, стают і вона сі тим фанам кланяє, кланяє і цілує, цілує ті фани, бо вона вже більше не буде їх тримати. Поцілувала, фани поставили на своє місце, вже всьо, виходят з церкви.

Але молода брала цілушку за пазуху, колись брали цілушку і дві костки цукру. Туди вони виходять, весільники всі, з церкви, молода і молодий вийдут за церкву за вугол і їдят ту цілушку з тим цукром. Тільки так. Ну вже поїли ту цілушку з тим цукром, туди виходят. А то так, шоби, певне, шоби був достаток чи то шо, шось таке...

[Молоді] мали обручки, але там положили священикові на престолі, там таке було, то видно було – хлопец мав більший палец, молода менший. Колись обручки, то я мала [обручку] з гільзи, знаєте. То ви [до збирачів] ше не знаєте, ви ше молоді. Священик натягав обручку. Ну то вже всьо... Співали:

А потім вже наостатку йшли, в нас було розходились, не так, як теперка – молодий з молодою разом, а молодий з гостями своїми йшов до себе, молода – до себе. Ну, прийшли, вже там господині так само, вже нарихтували стіл. А то колись були бідні, навіть шкода розказувати, таке бідне всьо було.

[Повернення з церкви]. Вони як сі розходили, вони єдно другому сі поклонило і розійшлися. Він пішов з своїми [гостями]. Музика всьо єдно була як в молодого, так і в молодої. [Як молодий і молода приходили з церкви до себе додому, батьки] зустрічали і просили гостий до хати... [казали]: "Прошу гостів до хати", всьо. В єнчім селі, то вивертали кожух ше, знаєте, з кожухом виходила: "Ой вийди, матінко, в дусі, в подертім кожусі" (до чого то-то?), но в нашім селі того не було.

Сідали за стіл. На самий перед, закім мали сісти за стіл, співали пісню:

[Розподіл короваю]. Туди всьо, сідают за стіл. Перед молодими дружба той корогвай крає, дружба розкраює той корогвай на такі частини, шоби дати тим весільникам, старим таким дуже вже так не дают, а переважно тим молодим таким.

По кусочку в руки давали, не так, як теперка є, з тим поперекладувано. Дружба мав вільно скрізь доходити [і він розносив ті кусочки короваю]. І співали тому дружбі пісню тоже:

Бо він все ховав себі в кишеню.

Він пішов далеко, а вже йому переспівуют. Ну, всьо, вже туди зачинают частуватися. Вже за моє, за моє, як я йшла заміж, то вже було більше стаканів на столі. Колись тих тарілок не давали закусoчних, всьо з вобшого. А ше моя мама, ше мені мама дуже розповідала, було єдним стаканом вісіля обходилосі, слухай! Закім ту випили, там чекают! Заким ту випили, ту вже закусуют, і чекают на горівку. [І в молодого, і в молодої гостина відувалася] однаково... Погостилисі.

[Перепивают молоду]. Ше перепивают молоду. І в молодого в себе з гостями [перепивають], а в молодої в себе [перепивають]. На самий перед [йде перепивати] старша дружка. Співают:

І вже подают руку, а вона [молода чи молодий] дає той кусочок корогваю. [Найперша мала витати молоду] та дружка. А туди йшла мама й тато. [Старша дружка] мала таку честь. Після того йшла мама і тато. Співали:

Так само мамі, но мамі співали вже "зазуля":

Теперка йде брат чи сестра, те саме, но там до сестри [співають] "Ой ніхто так не літає, як та перепелиця...":

Потім йде вже весільники, вже йде родина йде витати. Ну і так само:

А дружби як йшли, то так дружбам співали:

Ше хтів горівки...

Я вже її казала, шо я, слухайте, зістарилися і не знала, чо то, як перепивают (то ви знаєте тепер більше всьо) чо перепивают, як перепивают [молоду, молодого], дают чи торт теперка, чи корогвай. Чого дают, як перепиваєш молоду, молодих перепивают. Дают торт, кожному дают. Випив там теї, шо [наллють, горілки]..., і дают по кусочку торта. Колись тоже було так. Але я не знала, шо то означає той торт, шо вони дают. А то долю роздают, шоб їхня добра доля була... Ну в нас корогвай [роздавали], тортів не було. І чорні були [короваї], а білі, то то дуже рідко було...

[Музики, танці]. Ну вже, повитали, повитали, вже чекают, чи як повитали, ше молодого нима, то виходять на танці надвір. [Музики були] а якісь такі сільські. Скрипка була, бубен, бас і гармошка, вусла такі ше були, як ті вусла, а! Ви знаєте, теперка..., ото виводило! То така губна гармошка, в нас [називалося] вусла (чи німецьке, чи то польське, в нас дуже багато є мішаних слів). Виходили на танці, поки вже молодий не прийде.

[Викуп батьків]. О, то треба було мені наганути. То вже як батьки молодої..., вже як батьки видают послідню дитину заміж, чи сина, чи там дочку, вже послідню і в них вже більше не будут робити вісіля. То ше на весіля... То ше туди, як молода прийшла, гості погостювалисі, погостювалисі всьо, і як вже виходят на перепій, на музику, на танці. Туди сусіди, такі веселі, гості, такі молоді ше, знаєте, вже берут (навіть батьки молодої можут і не знати, вони так крадькома роблят) ту тачку... Слухайте, плетут батькам, матері такий вінок, за то шо вона, вроді, шо дитина так дякує їм, шо вони... [Це називалося] батьків викуп за дітий, чи як. Але то не діти [робили], а то запорожці такі молоді, сусіди, викуп, викуп називавсі то. Викуп батьків.

Плели вінок… Брали такий вінок плели (слухайте, думаю, чо вони несут ту хустину мені таку грубу обв’язувати), а вони так – і з кропиви, і з будаків, і з квітів було плели вінок такий довгий, такий довгий тоже вінок аж так на шию, ну вже на голову нє, но на шию. Шось мене так ті вобступают [говорить притишеним голосом], знаєте, таківо молоді чоловіки, думаю, шо ж то таке: "Ходіт, ми вам шось покажем". То, знаєте, на вісіля то йдеш, думаєш, шо то шось є, а там вже та тачка стоїт, взяли мене на ту тачку, так і чоловіка, бо ше чоловік жив, і во сваху (сваха без чоловіка була), кинули мене на ту тачку, Боже, і везут. А ті, шо везут – поперебирані, бознає на шо, знаєте. Ше такі в нас дуже були веселі такі сусіди. Той, шо зі скрипкою, десь такою старою, перебравсі в халат, тут такий капелюх з пірам, ну а тих дві – якісь камізельки, такі шо везли. А за тею тачкою йде повно людей. А возили, хтіли викуп, везли мене так тим Горняком, тою центральною вулицею, завезли мене до пошти. Та як селом, так, а в селі, то так називає сі, до ставу, ну чи до річки, переважно до річки. Вже туди сі просиш, шо я даю викуп, який хочете, даю викуп, а вони не хтят ше брати, ше сі торгуют. Ну всьо, вже мене везли на четверту шахту, там був такий став, топити, а я думаю, Боже, буду сі побликувати.

Даю ше так раз, шо вони хтят. [Хотіли] горівки, частування. Слухайте, я дала, ну мене там просили ящик, потім єдні кажут "Ящик", другі кажут "Два". Ну, зійшло на два ящика теї горілки. Вони мене вже привезли, бо я в столові робила, привезли в ту столову, розібрали мене, пустили на волю. А ту горівку забрали, то вони... Ше на Горняку́, но не знаю, чи ше зараз є [такий звичай]. [В Деревні] було, але вони вже теперка в селі, знаєте, вже так таких веселих людий, знаєте [нема]. А то ми на Горняку жили, то так, і Волиня, і, я думаю, то були тоже з Івано-Франківська, то-то всякі такі. І тово таку вар’яцію робили, я вам кажу! Вже там знов наша сусідка дочку видавала, то моя во дочка (вона молода, з п’ядесят дев’ятого року), Боже, то перебралась на циганку, ті бігуді, знаєте, шо з волося, такі вар’яти, то туво до ноги себі попричіпала, вони їй видзеленькували, то такево, на сміх.

[Приїзд молодого по молоду].

[Минаються короваями в порозі]. А молодий вже мав їхати. Вже приїжає молодий. Слухайте, як [його зустрічали]. На самий перед з хлібом, ото, шо корогваї, шо сі минали в порозі. Молодий йшов з своїм коровайом, дружби [молодого несли свій коровай], а ті [дружби молодої] вже наставилися тоже, вже приготовлені минатисі в порозі. Як мудрі, не понапиваютсі, то файно сі обійдут, єдні підут єдною стороною, а другі – другою, файно пройдут. Туди молодого той корогвай тоже несут на стіл до молодої (я кажу, шо пекли по два корогваї). Молодий засідає за стіл, ше їх вгощают, тих весільників молодого.

[Від’їзд молодої]. Якшо вона йде за невістку, вона вже сі збирає, вже сі збирає йти за невістку... А як він [молодий] йде за зятя, то він вже там сі лишає. Він вже не їде додому, а як вона йде за невістку, то вона ше їде [до молодого].

В той вечір ніц, не бере вона нічого [з приданого] з собою. Вона їде до молодого так, як вона прийшла зі шлюбу. Так їде до молодого...

В нас казали, шоб не воглядатисі, шоб дуже не тужила. Не воглядатисі. Як вона вже йшла за невістку, як вона вже йшла, то шоб сі не воглядала, шоб дуже не тужила за домою...

Нічого не бере. Туди вже вона там прийшла, привели її, мама єї дала те полотно, вона дорогою не закриваєтсі тим полотном, а вже там під хатою...

[Молода іде до молодого з дружками], і ше якась йде родина [йде]. [Мама з татом] не йдут, то вже випровадили її.

[Як молода йде, співали]:

Вже пішла вона з дому.

[Зустріч молодої в хаті молодого]

[Знімають з молодої намітку]. Під порогом [хати молодого] вона [молода] сі завила в те полотно і та свекруха єї просила до хати тоже. Вона з тим полотном засідала за стіл, за стіл засідала. Туди свекруха мала вже ту паличку прирехтовано (але чогось но з ліски, а чого?). Саме з ліски мала мати ту палицю. І брала знаєте, вона вже так собі підрихтувала, шоб там ї вже не шарпали, вона вже себі так ..., і такво брала підпихала ту паличку, те полотно знімала і кидала на той припічок. Казали, шоби сі водило добре в господарці всьо (шо полотно має до господарки?). Ну, так шоб сі вело в господарці, шоби діти сі вели, шоб родина була здорова. Так, так, шоб діти си вели, шоб родина була здорова, шоб господарка сі вела. То шось до того... І всьо... І як вона йшла, то співали:

[Знімають з молодої вінок] Так, так, то ше в молодої співали. А там в молодого вже нічо. Зняли те полотно, там вже їсти чи їли, чи не їли. Туди помагає молодий знімати той вінок. Туди вона [молода] сідає на крісло. Бо теперка перетанцьовуют з тим вельоном, а колись нє. Розбирає молодий. То вже всьо, ті молоді вже всі розходят, дружки з дружбами. А там було нитками попришпильовано, хто шпильками. Сам молодий, сам розплітає, знімає той вінок. То не було шо дуже знімати. Там вже не співають. Кладе той вінок і потім на другий день, того самого дня нє, на другий день вона закладає до Матінки Божої [на] вобраз, скручує той вінок. В хаті. Має вобраз і вона закладає, якшо нема, бо є всяко, нема Матінки Божої, то вона чекає, закім привезут їй придане на другий день... І вона закладає, скручує так той вобраз. А такі ше рамця мусят бути такі глибокі, шоби той сі вінок вліз туда. Колись без шкла були вобрази. Ну так файно було... Зберігавсі той віночок довго, навіть я мала дуже довго, як я з села виходила, вже невістка прийшла. І де він сі дів, я не знаю. Так просто нє [не можна вінок викидати]. Або спалити, або в квітник. А переважно, шо він вже сухий, то його палили.

[Молода] передягаєсі вже, хустину бере обов’язково. Вона вже сама [зав’язується в хустку], а свекруха їй подає, певне. Вона в ту хустину зав’зуєсі, шо вона мала на вивід, знаєте, в церкві, в ту хустину зав’язуєсі.

[Придане / везуть придане / поправки]

[Неділя, зранку]. ...А на другий день вже йшли на поправки, несли придане: ну які там – подушки, вобраз...

...Ну, на другий день вже повставали. Там вже чекають гостей від мами (чи молодий від свеї, чи молода від свеї мами), везут придане. Фірою, колись скрині, бо шафів не було, скриню [везли], а в ній мало бути придане. Ну шо мало бути? Полотна багато, сорочки, та там одежі такеї дуже не було, отакево. Їхали тоже мама з татом. І вобрази були, рушники – з давніх-давен рушиники. І гості такі, близька родина, господині вже молодої. Їдут до молодого, несут...

Забирали батьки придане, забирали до комори, подушки до хати, а вобрази вішали на стіну (чи то молодого, чи то молодої), а скриню – в комору...

Співали, але я, ви знаєте, вже не пам’ятаю... Забула, шо буду казати, як я не знаю... Ну всьо, зняли ті придани, погостювалисі і після обіду вже до роботи пішли, на поля. Не балювавсi довго, нє. Побалювались там, випили, шо там мали випити, і порозходилися і пішли по роботах. І таке весіля. І вже по весілю.

[Весільний одяг молодої]. [Рушники весільні вишивала сама молода] для себе. [А у молодого вишивали], певне, мати, сестри. І то було всьо свеї роботи! Я мала той рушник довший час, але думаю, ай хто таке [потребує].

[Одяг весільний для молодої була] сукенька.

[А ще давніше, то були] спідниця, блюска, туди на ту блюску натягали корсети, камізолі такі, знаєте. І так, і так. Корсети – то були, знаєте, такими виробленими зубчиками нанизу – то був корсет, а камізоля – то була така пряма, но вже була дуже з того, з такими пацюрками. Я віддала її в музей, де я знала, шо то буде треба. Але як я мала гарну, чорна така була, блискуча! По селі ходила’м, в нас ше сі вдягали дружки, свашки о, договорювали, шоб всі були одного строю. Скільки в нас в селі, перейшла по селі... Вже за меї держави ше було, ше за мене було камізоля... а молода нє, молода вже була но тільки в сукєнці. [А ще давніше молода одягала] – спідниця, блюска і корсет той, наверха такими тоже пацюрочками повироблювано, кожний той зубчик, низом... То то було весільне.

В нас но дві таких на селі мали з такового матеріалу платя. То вже так діставали по договору. То воно [весільне плаття] було інакше, я вже перешила на короткий, бо в нас на Дзелені свята, як ше молоді були, знаєте, молодиці, вдягалисі в весільне платя. Чогось на Дзелені свята но! Одягалися в шлюбне. А я не знаю, з чого то-то, що то-то воно означає. Я його вже переробила й на короткий рукав...

Паспорт опису весілля:

Дата запису: листопад 2008 року – січень 2009 року.

Місце запису: село Деревня Жовківський район Львівська область.

Респондент: Софія Михайлівна Практика 1938 року народження, народилася у селі Деревні Жовківського району Львівської області, із селян, освіта 5 класів, працювала ланковою у колгоспі, пенсіонерка.

Збирач: Катерина Практика – учениця 11 класу, Любов Фіялковська – учитель фольклору.

Транскрипція, упорядкування: Катерина Практика, Андрій Вовчак.