"...країна вічности й безсмертности життя..."
Серед Карпатських лісів, високо в горах, розкинулися широкі пасовиська, які на Гуцульщині називають полонинами. Тут в теплу пору року, від початку травня до кінця вересня, пастухи випасають худобу та виготовляють сир, технологія приготування якого збереглася незмінною упродовж багатьох століть. Ідучи від своїх домівок далеко в гори та перебуваючи в полонині протягом тривалого проміжку часу, ці люди ведуть усамітнений спосіб життя, спілкуючись самі з собою, з худібкою, з вітром та сонцем. Михайло Ломацький писав, що "гори — це країна вічности й безсмертности життя, де уся теперішність пересякла минулим". І дійсно, коли потрапляєш в гори та піднімаєшся на полонини, інколи відчуваєш, як плин часу зупиняється. В такі моменти свідомість ніби розчиняється в безмежних просторах, і душа потрапляє у священний міфічний простір, де існує лише вічне тепер. Чи не про це писав Михайло Коцюбинський
у повісті "Тіні забутих предків", коли змальовував полонинське життя: "В безконечних просторах загинув час, і не знати, чи день стоїть, чи минає... ".
Традиційне пастухування у Карпатах, що добре збереглося до наших днів, породило своєрідні полонинські обряди та звичаї, а також оригінальну музичну культуру, яка, як і технологія приготування традиційного гуцульського сиру, існує незмінною вже не одне століття. І сьогодні ця музична культура не втратила своєї оригінальності та самобутності. В чому слухачі пропонованого диску, зможуть переконатися самі.
Записи, що увійшли до альбому "Мелодії карпатських полонин", були зроблені безпосердньо на полонинах та в високогірних селах Гуцульщини. Для реалізації цього проекту ми здійснили декілька виходів на карпатські полонини, зокрема, відвідали полонину "Крами", що знаходиться на межі Косівського та Верховинського районів Івано-Франківської області, а також полонину "Мончели" та "Ледескул космацький" неподалік від села Космач. Всі вони розташовані на висоті 1200-1400 метрів над рівнем моря. Окремі записи були здійснені в селах Шепіт та Космач Косівського району.
Записуючи матеріал для альбому, ми вкотре переконалися, що гуцули надзвичайно музично обдаровані. Вони тонко відчувають природу музики, усвідомлюючи різницю між світською та духовною музикою. Полонинські мелодії, що виконуються на духових інструментах (фуярка, денцівка, джоломіга) гуцули відносять до духовної музики, в той час як весільні мелодії називають світською музикою. Зрештою, фраза, яку ми почули від одного старого чоловіка, переконливо характеризує різницю між цими видами музики: "Фуярка – це від Бога, а скрипка – від чорта".
Чому сумує полонинка?
Полонинське життя вражає своєю архаїчністю. Ніщо не нагадує тут про сучасні "досягнення" цивілізації. З приходом двадцять першого століття серед предметів побуту на полонині з’явилися хіба що електричний ліхтарик, радіоприймач та мобільний телефон, який, як пожартував один з пастухів, можна підзарядити від смереки. Проте, сторонніх спостерігачів вражає не лише полонинський побут, але і світосприйняття пастухів, адже і нині воно формується в надзвичайно специфічних умовах, що поєднують щоденну важку монотонну працю із спогляданням навколишньої краси. Ймовірно, ця краса та безмежність навколишніх просторів, а до того ж, усамітнений спосіб життя і наповнюють душі цих людей п’янким відчуттям свободи. В той час, як тіло мусить виконувати нелегку роботу, душа прагне до неба. Пастухи, що відчули смак полонинського життя, не можуть уявити своє подальше життя без полонини. Ми неодноразово чули розповіді про те, що, туга за полониною у вівчарів настільки велика, що з настанням весни вони не можуть дочекатися виходу в полонину. І, думаємо, це не банальна звичка, а прагнення реалізувати глибинну духовну потребу душі, що прагне знову і знову відчути той справжній, ні з чим незрівняний смак неба, прагне потрапити у особливий, священний простір. У своїх співанках пастухи порівнюють полонинку з Божим Раєм та спілкуються з нею, як із живою істотою, що здатна сумувати, радіти, чути та бачити вівчарів разом з худобинкою. Співанка "Ой я піду в полонинку", яку слухач має можливість почути на цьому диску, змальовує також глибинну сутність кругообігу життя. На зміну холодній зимі, коли в полонині "буйні вітри віють", приходить весна, і полонинка, відчувши прихід пастухів з худобою, радіє та оживає.
Де народжуються полонинські мелодії?
та чому "Полонинка без фуярки не файна"?
Ми спробували описати полонинське життя, та духовний світ пастухів Гуцульщини задля того, аби слухач міг зрозуміти, в якій атмосфері народжуються мелодії карпатських полонин. Отже тепер наша розповідь про музику.
Коли ми намагалися дізнатися у вівчарів, який сенс є в тому, аби сидячи посеред лісу високо в горах, грати на фуярку, ми не отримали раціональних пояснень. Проте згодом зрозуміли, що їх і не може бути.
Гра пастухів на музичних інструментах – це своєрідний спосіб спілкування із своєю внутрішньою сутністю та з живою природою, а також з тією незримою силою, що породила всю навколишню красу гір та йсаму людину. По суті, це дійство являє собою ритуал, виконання якого не потребує ніяких раціональних пояснень. Уважний слухач неодмінно відчує, що музика карпатських пастухів — це музика споглядання, яка за своєю суттю нагадує медитативну музику сходу. І це не дивно, адже джерелом натхнення для вівчаря є небо, сонце, безмежні навколишні простори та гори. А отже, витоки цієї музики беруть свій початок в незримих світах. Пастух грає на фуярку тому, що не може не грати, тому що, за словами одного з вівчарів, "полонинка без фуярки не файна".
Досить лише вслухатись, наскільки схожими між собою є мелодії фуярки та спів птахів, аби відчути, що це "розмова закоханих". Звуки музичного інструменту дивно переплітаються із щебетанням птахів та передзвоном калатал, що вішають на шию худобі, аби визначити за звуком місце її знаходження. Все це вкупі породжує чарівну і своєрідну музику полонин.
Ми сподіваємось, що наша робота була недаремною. Будемо раді, якщо слухачі цього диску зможуть хоча б трохи відчути той неповторний, чарівний дух карпатських полонин, що спонукає до споглядання, а також до роздумів про вічне та незриме. |
