14 жовтня – особлива дата для України. Але якщо спитати пересічного перехожого на київській вулиці: чим саме знаменна ця дата, то заледве кожний п’ятий згадає свято Покрови Пресвятої Богородиці, а про день народження УПА – ще менше.
Утім, є надія, що ситуація з часом змінюватиметься на краще. Бо ж 14 жовтня – один з найгучніших приводів для політиків засвітитися перед телекамерами, а якщо пощастить (як цього разу вітренківцям), то й зазнати стусанів від міліції. Отож і пересічний споживач телепродукції, бачачи на всіх каналах різного ступеню спекулятивности сюжети про ці події, має, врешті-решт, поцікавитися не лише тим, "хто з ким бився", але й – "за що билися".
А від цього вже крок до пробудження громадянської свідомості. У декого, щоправда, по пробудженні вона може виявитися такою, що – ой, краще б дрімала далі! Але (принаймні, за моїми оптимістичними оцінками), ці "дехто" складають все ж-таки меншість, тому загалом явище усіляких більш чи менш масових заворушень на 14 жовтня, як на мене, слід вітати.
Але ще більше варто було б вітати такі події, які привертають увагу до дати 14 жовтня не через бійки та заворушення, а через позитивні творчі прояви. І тут ми вже підходимо власне до теми цього допису – Першого Всеукраїнського фестивалю повстанської та стрілецької пісні "Повстанська ватра", що відбувся 14 жовтня у столичному Будинку офіцерів.
Цей фестиваль мав усі шанси стати вагомою подією – і мистецькою, і ідеологічно-виховною. І частково став, але – лише частково.
Перш за все, шкода, що багато із заявлених колективів та солістів так і не змогли виступити. Хтось просто не приїхав до Києва, а для когось не виявилося потрібної апаратури. Останнє стосується насамперед рок-гуртів. Хоча в програмі їх було заявлено чимало, зокрема, й такі вже досить відомі команди, як "Самі свої", "Тенета", "Де? Сенс" та інші, у фестивалі зрештою не взяв участь жоден рок-гурт.
Можливо, у браку апаратури винні партнери, які підвели, можливо, самі організатори, які не проконтролювали тих партнерів, але факт є факт: "роковий" фрагмент спектру повстанських пісень з фестивалю випав. До речі, тими самими проблемами з технікою пояснювали й неучасть переможців фестивалю в концерті на Софійській площі ввечері того ж 14 жовтня (а спочатку це було заплановано).
Але навіть це – не найгірше. Найгірше – що зал будинку офіцерів був заповнений менше ніж наполовину, а той узагалі на чверть. Організувати глядачів – зокрема, студентів, старшокласників, солдатів-строковиків – було і вкрай важливо, і, здається, не так складно. Не занурююсь наразі у питання, хто конкретно недопрацював, а просто з жалем констатую: дуже гарний шанс долучити молодь через чудові пісні до розуміння історії та сьогодення України – змарновано. А про те, що шанс був справді гарний, свідчать відгуки багатьох глядачів по закінченні концерту. У цих відгуках домінували два настрої: натхнення від почутого й побаченого та жаль від слабкої поінформованості, через яку мало хто знав про фестиваль. – Чому ж не було оголошень, реклами? – обурювався один керівник дитячої організації. – Я випадково прочитав про фестиваль напередодні в Інтернеті й прийшов, а якби знав заздалегідь, то міг би привести півтисячі старшокласників!
Залишається сподіватися, що в подальших фестивалях (а "Повстанська ватра" обов’язково має тривати в наступні роки!) організатори врахують уроки й помилки цього року. Ну а тепер – про приємне, тобто яскравих виконавців, які відзначилися на фестивалі, та нагороди.
Унаслідок вже згаданої відсутності рокерів журі було змушено перекроїти систему призів та відзнак. Ковалі спеціально для фестивалю викували три спеціальних призи, кожен з яких виглядав, як нотний ключ, встановлений на символічному мечі. Журі ухвалило соломонове і, гадаю, справді мудре рішення: вручити ці призи не за номінаціями (хоча після того, як з програми "випали" рок-гурти, номінацій залишалося якраз три: виконавці-інструменталісти, хорові колективи та автори-виконавці). Два з трьох ключів знайшли своїх власників за принципом "за сукупністю заслуг". Їх отримали знамениті хори "Гомін" та "Чумаки" (і хоча в програмі фестивалю вони були оголошені як такі, що виступають поза конкурсом, як почесні гості, глядачі та всі учасники бурхливо привітали рішення журі). Третя з головних нагород дісталася наймолодшому учасникові фестивалю – тринадцятирічному кобзареві Данилу Мельнику, який вразив усіх своїм потужним виконанням.
Журі (а очолювала його заслужена артистка України, відома співачка Леся Горова) відзначило також композитора Галину Ольховську, що під рояль виконувала власні пісні на вірші Атени Пашко, дует молодих кобзарів Ярослав Джусь – Данило Носко, та інших виконавців.
У жанрі авторської пісні було вручено одразу два дипломи за перше місце: дуету Ігор Якубовський – Тетяна Негрій та Кирилові Булкіну.
Отже, є цікаві імена (зокрема й нові), є величезний потенціал, і є уроки, насамперед в організаційній сфері. Сподіватимемося, що перше та друге розкриється на наступних фестивалях ще яскравіше, а третє – врахують! |
