Інформаційний бюлетень ІКААПУ Інформ №1 (76) 2007 рік

ІКААПУ Інформ

Інформаційно-аналітично-координаційне Агентство Авторської Пісні України

Інформаційний бюлетень №1 (76) 2007 рік

Упорядник: Петро Картавий 40034 м.Суми, вул. Інтернаціоналістів, 22, кв.376

тел.дом. (0542) 606-310 Email: p_karta@mail.ru

Новини одним рядком:

22 грудня 2006 року - концерт Миколи Анісімова (Мінськ) у Славутичу

26 грудня - організаційне засідання культурно-мовного клубу у Харкові

12 січня 2007 року - концерт Володимира Плахотнюка (Москва) у Київському КАП "Арсенал"

14 січня - Всеукраїнський фестиваль Вертепів "Карпатія" в Івано-Франківську, площа "Ринок"

15 січня - творчий вечір Володимира Каденка у Київському КАП "Арсенал"

16 січня - вечір до 40-річчя з дня смерті Давида Бурлюка у Сумській обласній науковій бібліотеці

19 січня - Пісні про УПА у Могилянці - Т.Силенко, Е.Драч, Лірник Сашко, А.Сухий, С.Василюк, С.Юрчишин та інші

19 січня - концерт "ВЕЛИКОЛЕПНАЯ ВОСЬМЁРКА" у Київському будинку актора

22 січня - "Новорічний концерт" у Київському ЦХТТ "Печерск" (Московська,3)

24 січня - концерт-ретроспектива творчості В.Висоцького "Я, конечно, вернусь..." у Сумському ТЮГу

25 січня - концерт Марії Бурмаки, гуртів "Ars Nova", "Тартак" на презентації "НаСа" у Сумах

26 січня - Сергій Джигурда співає пісні Володимира Висоцького у Київському будинку актора

26-28 січня - 13-й фестиваль авторської пісні (АП) "Зимовий Есхар" у Чугуївському районі Харківщини

28 січня - театр поезії та пісні "НЕДВИЖИМАЯ ТЕНЬ ОТ МИКРОФОНА" до річниці В. Висоцького у Нац.музичн.академії

29 січня - концерт Олександра Вороха та Насті Голуб у Київському КАП "Арсенал"

31 січня - вечір співаної поезії у Будинку письменників України, м.Київ, вул. Банкова, 2

2 лютого - Валерій і Олена Вербицькі виконують пісні Юрія Устинова у Київському клубі "Супутник"

5 лютого - Валерій і Олена Вербицькі виконують пісні Юрія Устинова у Київському КАП "Арсенал"

9 лютого - Віра Євушкіна та Олена Фролова (дует "Верлен") у Київському будинку актора

16 лютого - концерт Олександра Короля у Київському ЦХТТ "Печерск"

16 лютого - Сергій Джигурда "Ваши любимые песни" у Київському будинку актора

25 лютого - театр поезії та пісні, Олександр Городницький у Національній музичній академії

28 лютого - Ярослав Антонюк представляє книгу віршів у Київському будинку актора

Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні

Харків - Лариса Вировець

Доброго дня, Петре.

Бюлетень отримала. Як завжди, цікавий. Читатиму завтра на роботі.

Якраз ми про Миколу Зерова вчора слухали на українському клубі, а тут ще про його брата...

Про клуб:

Здійснилась моя давня мрія. Український мовно-культурний клуб Харкова існує! Нам надали приміщення: затишна кімнатка із стільцями та столом, а при необхідності - і невеличка зала поруч, у палаці дитячої творчості (колишній Палац піонерів), що на Сумській, біля виходу з метро "Університет". Запрошуємо всіх, хто любить українське слово, пише або грає та співає, або просто хоче навчитися вільно розмовляти українською мовою. Нас іще небагато: 26 грудня відбулася перша зустріч. Але вона була дуже цікавою. Кожен, хто йде до нас, має трохи підготуватися, щоб зробити невеличку, але цікаву доповідь (можна хвилин від п'яти до 100, за власним бажанням) на будь-яку тему з української поезії, літератури, або культури в цілому. Можна - про свою цікаву подорож, наприклад, або про виставку, або книжку, яка справила враження.

Вітається також власна творчість: вірші, пісні тощо.

Клуб збирається по вівторках через тиждень. По інших вівторках - англійське спілкування. Кімната 26 в будинку дитячої творчості на Сумській, 18-30. Вік значення не має.

Ось наша перша спроба власного визначення:

КУЛЬТУРНО-МОВНИЙ КЛУБ

Мета створення клуба:

набуття навиків вільного спілкування українською мовою, долучення до пласту всеукраїнських культурних, історичних та літературно-мовних традицій.

Форма роботи:

1. Проведення регулярних творчих вечорів спілкування з участю україномовних поетів, бардів, знайомство з доповідями учасників клубних зустрічей.

2. Зустрічі учасників клуба із сучасними українськими письменниками, поетами, представниками творчої інтелігенції.

3. Святкування знаменних дат.

4. Відвідування та проведення виставок, фольклорних фестивалів.

5. Організація і наступне обговорення екскурсійних поїздок по Слобідському краю та Україні.

6. Налагодження контактів і культурний обмін з подібними клубами з України й українських діаспор за кордоном.

Додаткові напрямки діяльності:

· Дискусії англійською мовою

· Поетична студія

· Благодійні акції

· Суспільно-цивільна діяльність.

Київ - Олег та Оленка Сухарєви

В Полтаві був прекрасний концерт, я виконав 30 пісень програми, яку підготував, і ще 4 на біс. Бачив Сергія Буланого, він був на концерті.

Приємно здивувало, що люди підспівували мої пісні, я не думав, що в Полтаві є стільки шанувальників моєї творчості. Також мені був організований прямий ефір на радіо, та (нам з Оленкою) екскурсія по місту.

Славутич - В'ячеслав Востряков

Здравствуйте, Пётр! Бюллетени получил. Спасибо.

17 ноября у нас прошел концерт Алексея Бардина.

22 декабря приезжал с концертом Николай Анисимов из Минска.

Анисимов выпустил новый диск "Я - летчик".

Київ - Олександр Музика

Отримав. Дякую

На "Червоній Руті" я попав у резерв. Пройшла Леся Найдюк.

Київ - Едуард Драч

З Новим Роком!

31 січня 2007 року в Будинку письменників України відбудеться вечір співаної поезії. Організатори - Едуард Драч та Микола Підгорний. Адреса - вул. Банкова, 2

Веселих Свят!

Харків - Володимир Васильєв

Здравствуй, Петро. Отвечаю на твои вопросы.

Самое теплое впечатление осталось от концерта в московском Политехническом музее. Вот уже год, как в Москве осуществляется проект "Споем вместе!". Суть его в том, что в концерте звучат давно известные и любимые песни. Исполняют их сами авторы. Зрители принимают в концерте самое активное участие. Перед выступлением они приобретают книжечку с текстами песен тех, кто будет выступать. А теперь, Петро, представь, как шестьсот человек поют вместе с автором на одном дыхании... Самому старшему из выступающих авторов Евгению Аграновичу было 88 лет.

Начну с того, что я далеко не единственный на Украине, кто знает российскую авторскую песню. Тематика песен российских бардов, равно как и украинских самая разнообразная. Должен сказать, что сама тематика, как таковая, для меня никогда не являлась главным. Гораздо важнее то, насколько это талантливо сделано.

Стаханов - Ігор Петренко

Ансамбль авторской песни "Стрелы Купидона" сердечно поздравляет Вас с Новым 2007 годом! Здоровья, счастья и долголетия. Сообщаю Вам сайт фестиваля "Сиваш-транзит 2006", участником которого мы стали благодаря информации Вашего бюллетеня. www.interline-msk.ru

Київ - Мистецьке об'єднання "ОsтаNNя Барикада"

Громадський Рух "Народна самооборона" запрошує:

14 січня 2007 року м. Івано-Франківськ 12:00, площа "Ринок"

Всеукраїнський фестиваль Вертепів "Карпатія"

Найкращі українські вертепи з Івано-Франківська, Києва, Львову, Донецьку, Херсону, Рівного, Тернополя

Музичні гурти: "Плач Єремії" з Тарасом Чубаєм (Львів, Київ) та "Гурт Мандрівних Дяків "Вертеп" (Дніпропетровськ)

Родзинка фестивалю: "САМООБОРОННИЙ ВЕРТЕП" за участю Юрія Луценка, Миколи Вересня, Тараса Стецьківа, Олеся Донія, Тараса Чубая, Сашка Лірника, Богдана Жолдака, Сергія Архипчука, Івана Малковича.

Організатори: Громадський Рух "Народна самооборона" та Мистецьке об'єднання "ОsтаNNя Барикада"

Як і з ким Луценко "Козу водив"

Завжди серйозним політикам, політологам та культурним діячам теж треба колись розслабитися. Поспівати, потанцювати, а потім це ще й людям показати, щоб позабавити їх. Про те, як це було і хто з цього сміявся.

Більше шести годин на центральній площі Івано-Франківська співали, колядували, щедрували й засівали. Бажали людям добра, здоров'я, достатку, гарного року та всього найкращого. Загалом, побажань було стільки, що всі присутні на площі мають бути щасливими не лише цей рік, а ще, як мінімум, два наступні. А організатори фестивалю - Громадський рух "Народна самооборона" на чолі з Юрієм Луценком і мистецьке об'єднання "Остання барикада" на чолі з Олесем Донієм завдяки цим віншуванням можуть спокійно готувати до продовження дійства.

Тож фестиваль вертепів "Карпатія" відколядував. Івано-Франківці, я вважаю, запам'ятають це дійство надовго, адже так багато вертепів та ще й в одному місці, навряд чи колись побачиш. Вісімнадцять колективів з різних куточків України привезли своїх Маланок і на старий Новий Рік нагадували, що різдвяні свята тривають аж до Водохреща, тож час веселитися і танцювати. Особливо згадуються костюми... І кози, як живі, брикали, і ведмідь з палицею ходив, а Маланка... Закохуєшся з першого ж погляду. Тут "жіночки" були на вибір. І худенькі з грудьми а-ля Вєрка Сердючка, і товсті з вусами. Просто дивишся і очей відвести не можеш.

Проте дійством на сцені щедрування колективів не закінчувалося. Після виступу вони йшли колядувати містом. Франківці були не те що приємно вражені - шоковані. Що вже говорити про дітей. Їх було - чи не половина всіх присутніх. Вони бігали по площі, гралися з перевдягненими колядниками і плакали, коли до них підходили перевдягнені чорти, відьми та інша нечисть.

Родзинкою фестивалю був, звичайно, самооборонний вертеп. Участь у ньому брали вже не просто артисти з народу, а артисти з політики та культури. Юрій Луценко, Олесь Доній, Андрій Кокотюха, Сергій Архипчук, Лірник Сашко, Тарас Чубай розіграли на сцені справжнє дійство.

І хоча слів вони багато не говорили, все ж таки весело було подивитися на відомих людей у незвичній для них іпостасі. Шкода, що цей вертеп, на відміну від інших, по місту щедрувати не пішов. Зате заспівав. "Лента за лентою набої подавай, український повстанче, в бою не відступай!". Грізно, але без закликів повставати. Краще ж мирно співати.

Зі сцени пролунало, що якщо цей фестиваль буде вдалим, не виключено, що цими вертепами розпочнеться величезний тур Україною. Наступним може бути фестиваль веснянок, а далі... Хочеться вірити, адже щоб не говорили про роз'єднану Україну, саме на таких дійствах бачиш, що Схід і Захід разом.

Закінчився фестиваль виступом гурту "Плач Єремії". Щоправда було це близько 19 і відчувалося, що багато франківців після семи годин стояння на вулиці просто позамерзали. Але це тривало не довго, адже голос Тараса Чубая не залишить байдужим нікого.

Загалом же враження від фестивалю закарбувалися у пам'яті настільки міцно, що навіть з'явилося бажання самій взяти участь наступного року у вертепі. Впевнена, що таке бажання з'явилося не лише у мене. А якщо так, то значить фестиваль пройшов не даремно, значить українські традиції ще мають шанс на реанімацію, значить український дух ще не перевівся і надія є.

Київ - Ярина Михальнок

У Могилянці вдруге проводиться Вечір Повстанської Пісні, так скористалися би вашою допомогою - дуже хочеться знатися із людьми, яким цікава українська пісня у всьому її колориті.

Це наша афішка про вечір:

19 січня о 17 годині

Культурно-мистецький центр Києво-Могилянської академії, 2-ий поверх

У програмі:

Сергій Василюк, Славко Юрчишин, Лірник Сашко, Тарас Силенко, Едуард Драч, Григорій Лук'яненко, Анатолій Сухий

гурт "Сад", гурт "Гуляй город"

Запрошуємо всіх!

Організовує Молодіжний Осередок з вивчення Руху ОУН-УПА при НаУКМА. Приїжджайте до нас у гості!!

Суми - Петро Картавий

До 40-річчя з дня смерті Давида Бурлюка

У відділі літератури з мистецтва Сумської обласної наукової бібліотеки проведено вечір творчості митця. Про Д.Бурлюка в енциклопедичному довіднику "Митці України" написано таке: "Український і російський художник-футурист, поет. Навчався в Казанському, Одеському (1900-03, 1909) художніх училищах, 1904 - у Мюнхені, 1904 - в Парижі, 1911-13 у МУЖСА. Експонував твори на виставках у Херсоні, Харкові, Одесі, Катеринославі (тепер Дніпропетровськ). Один з організаторів російсько-українських мистецьких об'єднань ("Ланка", 1908, Київ; "Бубновий валет", 1910, Москва). З 1920 жив за кордоном (з 1922 - у США). Твори: "Святослав" (1915), "Козак Мамай" (1916), "Запорожці в поході", "Рибалка", "Карусель" (20-і рр.). У Нью-Йорку - меморіальний музей Д.Бурлюка".

Голова фундації Д.Бурлюка Олександр Капітоненко розповів про японський період життя митця, і запропонував

фотознімки людей, що популяризують його твори. Сказав і про хутір Семиротівщина (якого вже немає), біла села Рябушки Лебединського району, де народився Давид Бурлюк та про його навчання у Сумській гімназії. Директор Лебединського художнього музею Володимир Кравченко палко переконував присутніх у тому, що потрібно робити меморіальний музей земляка, і саме в районному центрі, де немає ніяких спогадів про нього. Мистецтвознавці Валерій Панасюк та Сергій Побожій висловили власний погляд на життя і творчість Д.Бурлюка. Художник Іван Гапоченко сказав, що родом з того ж хутора, де народився відомий митець, але коли він там жив, то про нього нічого не знав, бо міг розпитати у свого діда - ровесника Д.Бурлюка. Присутнім запропонували познайомитися з роботами митця і літературу про нього.

У творчості Д.Бурлюк був предтечею сучасного андеґраунду. Його називали "батьком російського футуризму". Футуризм з латині - майбутнє. Діяльність Д.Бурлюка - протест проти догматизму, академізму, реалізму. За духом непокори вони схожі з іншим нащадком козаків Нестором Махном, але діяли в різних сферах.

Завідувачка відділом Ганна Василівна Макаренко знайшла журнал "Смена" №3 за 1991 рік, де надруковані вірші Д.Бурлюка, з якими хочу познайомити читачів.

ОСЕНЬ

Рыдай осенний дождь рыдай

Над вазой раздробленной лета

Что поглощала яркий край

Как счастье затопляет Лета

Седая вечности река

Где дно песчинками века.

ВОДКА

Развалившийся шинок

Полон громкой свары!

За столом гуляк венок,

Одиночки, пары...

Сам раскосый Сатана,

Подающий водку,

Помогает им сполна

Лить стаканы в глотку.

А в домах - немытый строй,

Жалкие ребята,

Неутешной бабы вой:

- Жизнь моя треклята!

* * *

Мои стихи слагались ночью,

Пред ними разум был правдив,

Я выбрал для себя пророчью

Тропу чудес и гордых див;

В моих словах росли ступени

Ближайших лет, грядущих дней,

В закономерном строчек пеньи

Цветы не вянущих огней.

Мои стихи слагались в гуще

Домов и улиц, и трущоб

Под грохот скопища гнетущий,

На завтра взрывно вспрянуть чтоб!

Во тьме подземок и подвалов,

На чердаках и за углом,

Где нищеты стилетно жало

Ракетно расцветает злом...

РИКША

(Отрывок)

На каждом здесь шагу

Стараюсь и бегу.

Пылен взмылен желтый рикша

Он везет почти задаром

Его икрам не велик шар

Шар земной овитый паром.

Что трамвай, полет биплана

Ход экспресса! - Рикши жилы

Пассажира тянут плавно

Пробегая далей мили.

Взмылен пылен высох рикша...

* * *

На свете правды не ищи, здесь бездна зла.

Одни кривые палачи и подвигов зола!

На свете правда, как цветок.

Лежит под колесом -

В пыли его душистый сок,

и нет дыханья в нем!

ВОСПОМИНАНИЕ

Русь расписалась полночи осенней

Бездонность клякс, сугубость темноты,

Обглоданный кустарник вдохновенней

Топорщит ветром вздыбленно кусты.

Слетаются и каркают вороны

О черных днях, о прошлом... Про расстрел

Когда у изб белелися погоны

И в зареве родимый край горел

Ночь ненасытно лапала поляны

А дождик мелкий из последних сил

На труп борца, измаранный углями,

Сосредоточенно и мудро моросил.

Война прошла, но осень неизбывна.

Свободой ветер снова восхищен

Он в бархат темноты склоняется забавно,

Как пьяный дьяк с веселых похорон.

Про автора пісні "Барбарисовый куст" і взаємозв'язок людських доль

Видавець всесвітньої бардафіши Дмитро Павлович Соколов із Москви у 2004 році питав про Миколу Моренця: "Нет ли каких о нем сведений - поподробнее, подросшие дети услышали песню и заинтересовались не только обстоятельствами её появления, но и жизнью автора. Одно время, помню, эту песню всегда пели по лесам у костров в паре с "Баксанской"... Может и правда, у них одни истоки - альпинисты, воевавшие на Кавказе?".

Відповідь на це питання - у спогадах Миколи Моренеця "ПЕРЕВАЛ". У розділах: "Вначале войны" та "Ельбрус - февраль 1943" автор описав початок війни, поранення, госпіталь, роботу в школі та евакуацію жінок та дітей міста Тирниауз через перевал Бечо на Кавказі. Потім він - старший інструктор альпінізму 106-го окремого гірськострілецького загону, який контролював перевали та допомагав евакуювати 392-гу дивізію із Баксанської долини через Головний Кавказький хребет. У лютому 1943 року загін із 20-ти альпіністів підняв прапори СРСР на обох вершинах Ельбрусу, серед них був і сумчанин Микола Моренець. Друкуються фрагменти із двох останніх розділів, де розповідається тільки про тих альпіністів, хто причетний до створення пісні.

Николай Моренец

П Е Р Е В А Л

Баксанская песня

По разному сложились судьбы участников Эльбрусской эпопеи. В 1945 году пал смертью храбрых Ника Персиянинов, отважный разведчик, большой интеллектуал. Он был образованным, интеллигентным, в самом высоком смысле этого слова, человеком. Знал наизусть почти всю "Одиссею" Гомера. Все его в отряде очень любили и уважали.

Рано оборвалась жизнь Андрея Грязнова, замечательного горовосходителя, который вскоре после войны погиб в геологической экспедиции в Средней Азии. Его имя носит одна из горных вершин.

Особо хочется сказать о единственной удивительной женщине, которая входила в наш отряд, Любови Георгиевне Коротаевой. Она коренная москвичка. После окончания радиошколы в 1942 году попала на Кавказ как раз в разгар боев на перевалах, служила инструктором альпинизма 897 ГСП. Ей приходилось не раз принимать участие в разведках. Однажды ей и А.Грязнову было приказано взойти на гребень, расположенный между Донгуз-Оруном и Малым Когутаем, разведать систему огневых точек в Баксанском ущелье, а также установить силы фашистов в этом месте.

Выполнив задание, они вложили в гранату РГД вместо запала записку, в которой сообщали, что на этом месте 2 января 1943 г. находились в разведке лейтенанты Коротаева и Грязнов. Гранату оставили на гребне в туре. Между собой договорились, что тот из них, кто уцелеет после войны вернется сюда и возьмет памятную записку. Но судьба распорядилась иначе. Вскоре после войны погиб А.Грязнов, а Л.Коротаева тяжело болела. И записка с гранатой случайно была обнаружена и доставлена ее автору московскими альпинистами.

Этот случай послужил лейтмотивом к песне, которая родилась в те далекие времена завьюженного февраля 1943 г.

...Выйдя на веранду дома, где мы остановились и, глядя на Малый Когутай, Люба, обратясь к Андрею промолвила: "Помнишь гранату и записку в ней?", а Андрей ответил: "На скалистом гребне для грядущих дней..." Итак слово по слову Люба, Андрей и Нико стали сочинять Баксанскую песню. Они являються ее авторами. Мотив для нее позаимствовали из довоенного танго: "Мы с тобой не первый год встречаем".

Барбарисовый куст

Вспоминая о тех далеких боевых днях и о своих друзьях, мне хотелось бы рассказать также о любопытной истории создания еще одной песни того времени, которая называется "Барбарисовый куст". Так же, как и "Баксанская", она выдержала испытание временем.

... Это началось в 1941 году на Западном фронте. На одной из опушек леса, неподалеку от известной автомагистрали Москва-Минск в Белоруссии наша батарея попала под сильный минометный обстрел противника. Когда огонь несколько приутих, мы с моим фронтовым товарищем Иваном Сургановым вышли из укрытия покурить. Недалеко от "Эмки" комбата на лесной полянке Иван присел на пенек, а я прилег рядом на траве. Скрутили по "козьей ножке" и закурили. Вдруг раздался пронзительный свист, а затем взрыв, рядом с нами плюхнулась и разорвалась немецкая мина... Когда я очнулся, то увидел Ивана медленно сползающим с пенька... Он был мертв, а "козья ножка" продолжала дымится в безжизненной руке...

Случай этот потряс меня и запомнился на всю жизнь. Потом уже приходилось терять немало боевых друзей, и в память о них, и в том числе и об Иване Сурганове, я задумал написать песню.

В боях за перевалы Кавказа мне пришлось видеть немало "холмиков из серых камней", под которыми покоились наши советские воины.

Под этим впечатлением в феврале 1943 г. и написал песню "Барбарисовый куст", музыку к которой придумал сам. Назвал ее так потому, что в горах растет много барбарисовых кустов, продолговатые пунцово-красные ягоды которых напоминают згустки застывшей крови.

Помню, как сейчас, в ту ночь я дежурил по штабу. Вокруг тихо. Я раскрыл томик стихов Адама Мицкевича, который возил с собой всегда и нашел в нем слова:

Едва ли есть места

Прекрасней той долины,

Где воды чистые сливаются.

О ты, долина чудная!

Мне будут до кончины

Век памятны твои душистые цветы...

Эти слова мне очень понравились. Напомнили такую же "прекрасную" долину с "душистыми цветами". Только в той горной долине среди душистых цветов под барбарисовым кустом возвышался холмик, сложенный из серых камней, под которыми был погребен воин. И как-то сразу, сами собой стали ложиться слова на бумагу:

Мне не забыть той долины,

Холмик из серых камней -

И ледоруб в середину

Воткнут руками друзей.

Припев: Ветер тихонько колышет,

Гнет барбарисовый куст.

Парень уснул и не слышит

Песен сердечную грусть.

Тропка, как ленточка вьется.

Горная речка шумит.

Кто-то в долину вернется,

Холмик он тот посетит.

Припев.

Слышны раскаты далеко,

Пушечных выстрелов гром.

А за хребтами высоко

Други дерутся с врагом.

Припев.

И на минутном досуге

В скалах мерцает огонь -

Грустную песню о друге

Тихо играет гармонь.

Припев.

Когда песня была готова, я тут же решил ее "опробовать". Подойдя к пульту связи, я поднимал поочередно телефонные трубки и пел ее телефонисткам, подразделений нашего гарнизона. Они слушали и одобряли. Это меня окрылило.

Но так было успешно начавшийся мой песенный дебют был нарушен начальником штаба части. Он незаметно для меня очутился в комнате. Спохватившись, взяв руку под козырек, я хотел было доложить обстановку, но он предупредил меня жестом руки, дал понять, что обстановка ему и без того предельно ясна...

За нарушение устава, выразившегося в использовании не по назначению средств связи в военной обстановке объявил мне двухдневный арест, подмигнул и с хитринкой сказал:

"Думаю, двух дней тебе хватит, чтоб основательно песню доработать". Растерявшись, я ничего ему не ответил, а он, приложив руку к козырьку, молча удалился... Потом я пел песню друзьям, она обрела крылья и как "народная" распространилась и стала популярной, особенно в среде туристов и альпинистов страны.

В канун 50-й годовщины Советской Армии я получил пакет из Москвы от моего фронтового друга А.И.Сидоренко, который, поздравляя меня с праздником, прислал "мягкую пластинку" с записью воспоминаний о наших боевых операциях и песнями "Баксанская" и "Барбарисовый куст", спетыми под гитару известным бардом и актером Юрием Визбором. А немного погодя в киосках "Союзпечати" появился журнал "Кругозор" с этими песнями. Я никогда не забуду моего незабвенного друга, замечательного человека, теперь уже покойного Сашу Сидоренко, который искренне любил "Барбарисовый куст" и в одном из писем ко мне писал: "То, что написано от души, живет и будет жить".

При зустрічі, 20 січня 2007 року, попросив доньку автора пісні пані Наталію розповісти про батька, як про творчу людину та про його батьків і вчителів. Народився Микола Моренець 13 листопада 1922 року на Харківщині і був четвертим у батьків. Коли він був зовсім малим, батьки переїхали у село Михайлівку Лебединського району, звідки родом його мати Акулина. Потім сім'я жила у Сумах, де Микола вчився у СШ №18. Учитель української літератури заохочував дітей до творчості, і, виконуючи домашнє завдання, він написав вірш "Вечір", за що отримав п'ятірку М.Моренець все життя підтримував дружні стосунки із згаданим учителем. Після поїздки школярів на могилу Тараса Шевченка у Канів Микола написав вірш-враження, який був надрукований у місцевій газеті. Закінчення вірша пропоную вашій увазі.

На могилі поета

І звідси ти вдивлявся в Україну,

В зелені села, в рівнії степи.

Ти бачив скрізь безправну Катерину

Маркові сльози... сльози сироти.

І серце стискувалось. Ти ставав до бою,

Гриміла кобза співом вогняним,

І стихла... бо в сиру могилу

Тебе загнали гайдуки-пани.

Цвіте життя, і нові, вільні люди,

Несуть вінки з живих квіток тобі,

І над могилою твоєю у блакиті

Співають пісню гучно літаки.

Не заросте ця стежка до могили,

Пісні не стихнуть, не умруть слова.

Віка не зітруть образу ясного

Народного поета-кобзаря.

Отже у часи описаних подій на Кавказі в Миколи Моренця був досвід віршування, і він любив співати українські народні пісні. Колективний процес створення альпіністами "Баксанської пісні" відтворив у його душі поетичний настрій, приглушений подіями війни. Вірш Міцкевича про долину генерував енергію, що нуртувала в його душі, із якої народилася пісня, яка стала близькою для молоді, що приїздить у гори.

Пані Наталя сказала, що батько після війни брав участь в організації Юнаківського дитячого будинку, і працював там завучем з 1946 по 1951 рік. Почуте так вразило, що дістав вірш-спомин про перебування у тому дитячому будинку в 1960-62 роках, і дав їй прочитати. Значить з Миколою Моренцем працювала Віра Кузьмівна Бекетова, вихователька нашої групи.

З 1951 по 1963 рік Микола Моренць працює у обласному відділі народної освіти, спочатку в секторі дитячих будинків, а з 1960 року інспектором шкіл. Із 1963 по 1969 рік зав.сектором, інструктор обкому КПУ, а з 1969 по 1975 рік завідуючий Сумським обласним ВНО. У 1975-85 роках голова обкому профспілок працівників освіти. Пенсіонер республіканського значення. З 1985 по 1990 рік методист Сумського інституту вдосконалення вчителів. Виступав перед молоддю, розповідаючи про війну та альпіністську епопею на Кавказі. Про події війни у архіві Миколи Моренця збереглися фотознімки, книги, вірші, десятки статей, та два кінофільми "І залишаються легенди" та "Один із нас". Останні півроку життя він тяжко хворів, і помер 6 лютого 1991 року. Похований Микола Моренць на центральному цвинтарі в Сумах.

Згадкою про автора щемливої пісні, воїна, альпініста, наставника дітей і вихователів дитячих будинків, організатора освіти в області буде мій вірш-спомин про установу, де почалося його службове сходження, і моє самостійне життя.

Юнаківка

Козак Юнак дав назву тій місцині,

його потомки живуть і нині,

там дух свободи іще не згас,

бо вольностей міцний запас.

Напроти церкви, притулок в центрі -

дитячий вулик мрій-сподівань,

де прагли стати самі собою,

без фальші жити, і днів-чекань.

Діти хотіли з уроків зникати,

майнути в поле - їжу добувати.

Наставники прогульників учили,

щоб не лінувались, а творили...

Проходить час, і визначатись треба,

як бути далі, та де ж той рай?..

Покинь тривогу, підкаже небо -

готуй дорогу в південний край...

Харків - Антоніна Тимченко

Доброго дня, Петре Васильовичу!

Нарешті склала сесію, розв'язала ще деякі питання, тепер можу не лише дихати, а іноді й говорити:

Кожні 1 і 3 вівторки місяця проводжу в Спілці засідання Обласної літстудії ім. П.Тичини. 6 лютого о 16:00 там відбудеться презентація нової книги Ольги Степанівни Тараненко. В найближчому майбутньому чекаємо ще на презентації книжок Аліни Борщової та Лали Багірової. Триматиму Вас у курсі.

Голова Кабінету молодого автора в Києві Анна Багряна розробила проект літературного конкурсу-гри "Молоді вівторки". На випадок, якщо Ви ще не бачили повідомлення про це в "Літ.Україні", надсилаю Вам положення. Думаю, не буде великим гріхом умістити це в наступному бюлетені з посиланням на Київську спілку.

До побачення, на все добре! Тоня

Літ-гра "Молоді вівторки"

Що?

Новий молодіжний літературний проект-гра

Де?

В приміщенні Національної Спілки письменниківУкраїни - на Банковій 2

Коли?

Щомісяця, кожного першого вівторка, о 16-00

Для кого?

Для усіх молодих і талановитих письменників;

просто прихильників сучасної української молодої літератури

Для чого?

(мета)

Щоб згуртувати творчу молодь України, допомогти молодим авторам вдосконалити свою майстерність та знання власних прав і дати їм можливість відчувати себе активними учасниками сучасного літпроцесу (подискутувати на найрізноманітніші літературні теми, позмагатися одне з одним своїми творами - ...тощо... )

Пропонований формат проведення літ-гри " Молоді вівторки"

15-30-16-00 - реєстрація учасників "Молодих вівторків" за різними номінаціями: поезія, проза, драматургія (кожна із номінацій може також включати твори для дітей, переклади та гумор, кожен із учасників може реєструватися одразу у кількох номінаціях, якщо працює в різних жанрах), реєстрація просто гостей, реєстрація членів журі та почесних гостей (відомих письменників, політиків, артистів, режисерів, художників та ін.). Усім учасникам і гостям видаються картки для голосування.

16-00-16-15 - ведучий представляє спочатку учасників - усіх зареєстрованих молодих письменників, потім - журі та почесних гостей.

16-15-17-00 - майстер-клас. Кожного вівторка приходить хтось один із фахівців: відомий письменник, який встиг стати класиком української літератури; перекладач; літературний критик; видавець; юрист, який спеціалізується на питаннях захисту авторського права; мовознавець; викладач риторики; іміджмейкер; психолог; піар-технолог тощо. Форма проведення: коротке вступне слово фахівця, діалог та дискусії з учасниками.

17-00 -18-30 - учасники представляють свої твори: поезія, проза, драматургія. Регламент на кожного - не менше 3-х хвилин або 2 аркушів друкованого тексту (якщо проза чи драматургія - читати найяскравіші, на думку автора, уривки).

18-30 - 18-40 - голосування. Кожен із зареєстрованих учасників та гостей пише на картці для голосування три прізвища - авторів, які йому найбільше сподобалися за різними критеріями (художній рівень, майстерність виконання та ін.), при цьому номінації до уваги не беруться (це може бути, наприклад, три поета). Порядок розташування імен на картці є одночасно шкалою оцінювання (1. - 5 балів, 2. - 4 бали, 3. - 3 бали). Журі визначає переможців окремо.

18-40-19-00 - лічильна комісія, яка обирається до початку засідання, збирає картки і підводить підсумки голосування (вирішальну роль при цьому грають результати голосування членів журі, але враховуються і підсумки голосування учасників гри). У цей час непогано було б зробити чай і запропонувати молоді якусь тему для обговорення (наприклад, думку про якусь нову книжку чи літературну подію).

19-00-19-10- - оголошення результатів голосування: має бути один переможець (незалежно від номінацій), який набрав найбільше голосів. Нагородження переможця: присвоєння йому почесного звання "Молодий вівторок" (наприклад, "Молодий вівторок лютого", 2007 тощо), вручення грамоти та подарунку.

19-10-19-20 - переможець читає свої твори.

З 19-20 - продовження неофіційного спілкування. Хто бажає, але не чаю - іде в "Еней". :)

В кінці року проводяться виступи усіх "Молодих вівторків" (переможців з кожного місяця) і змагання між ними.

Заявки на участь у грі подаються на розгляд комісії головами обласних організацій, керівниками літературних студій або самими авторами протягом місяця. Останній день подачі заявки - за тиждень до проведення гри (тобто до першого вівторка кожного місяця). Критерії для учасників: вік - до 35 років, мова творів - українська, лексика - виключно нормативна, обсяг - 3 друковані сторінки, окремо - коротка біографічна довідка з усіма можливими координатами автора. Твори, написані від руки, не розглядаються.

Заявки подаються в Кабінет молодого автора, НСПУ, Банкова, 2

або за електронною адресою bagriana@ukr.net

Запропонована програма не обмежується і є відкритою до інших ідей та пропозицій.

Анонсування та висвітлення - через літературні інтернет-сайти, молодіжні видання, радіо, оголошення на літ. студіях, в університетах та ін.

Влітку подібні заходи можна (і так краще!) проводити десь на природі.

Автор літературного проекту-гри "Молоді вівторки" - Анна Багряна

Затверджено на засіданні Секретаріату Ради НСПУ 5 грудня 2006 року

Рубрика "Пам'ять про знищених поетів"

Про Олексу Влизька та його вірші, фрагменти статті із книги Юрія Лавріненка "Розстріляне Відродження".

Серед поетів Влизько був справді наймолодший, найпопулярнішій - справжній улюбленець свого часу. Перша книжка поезій 19-літнього юнака ЗА ВСІХ СКАЖУ була видана вдруге під назвою ПОЕЗІЇ, а в 1930 році ДВУ видало її втретє. Книжка вибраних поезій Влизька РЕЙС була видана і розпродана нечуваним для поезії того часу тиражем у 33000!

Народився Олексій Влизько - 1908 року, але якого дня, місяця, у якій місцевості - для нас невідомо. Може в Одесі, де жив раніше і пізніше часто бував, а може десь коло Одеси на селі, інтимний зв'язок з яким відчутний у його окремих віршах. Невідома нам і його освіта, але його твори зраджують різнорідні знання і культуру. Писати він почав ще в дитинстві, як свідчить у спогадах один його знайомий, російською мовою. Дитяча хвороба, шкарлятина, десь на 14 році життя одібрала йому слух, а ще який рік пізніше - і мову. Він став глухонімий. Після цієї катастрофи він почав писати виключно українською мовою, мовою свого раннього дитинства. Німоглухота дивним чином тільки збільшила його внутрішню духовну працьовитість і ні трохи не зменшила його органічний міцнющий зв'язок із життям.

Коротенький восьмирічний літературний шлях Влизька позначений динамічним шуканням, різнорідністю форм, жанрів, тем. Класицизм, футуризм, "виробнича поезія" - агітка, - а над усім і передусім активний вітаїстичний романтизм. Перша книжка Влизька ЗА ВСІХ СКАЖУ, як і дальші його твори, вражали не так отим молодечим завзятим оптимізмом, який охоче підкреслювала в нього тодішня критика, як с п о н т а н н о ю с и л о ю, з якою поет легко підіймав неабиякий тягар життя - свого і свого часу.

Влизько був авантурником у найкращому англійському розумінні цього слова - людина відважно взятого шансу і риску, небезпечного для самого себе подвигу. Буревісник Розстріляного відродження, він став романтиком його життьових сил і потенцій, оновлення, пригод, творчої праці, свободи і обов'язку. Йому чужа була підміна творчого будівничого новаторства якоюсь хіліястичною "вірою" в прийдешній рай, задля якого треба нищити життя сьогоднішнє. Тому Москва не сподобала також і романтику індустріалізації України - як оновлення, модернізацію, визволення. Так само і поет зустрів іронією і сарказмом "індустріалізацію" вікового російського деспотизму й бюрократизму, що ніс із собою смерть: "за зоряним небом залізо і раб".

В глухонімому юнакові з великими круглими очима (він нагадував його сучасникам "степового кібця, що височить на пагорбі, щільно стиснувши крила"), - ізольованому від звуків життя - кипіло духове бетховенське море... Піднявшись із надр української придушеної провінції на цю вершину, він підняв на неї і визвольну ідею свого народу - категоричний імператив свободи.

Але найбільше нещасна країна, - це рідна країна моя, -

Хай здохне володар її. - Ніколи не поклонюсь йому я.

("Книга баляд")

Ці слова у Влизька каже магометанин, що повернувся із мандрівки на поклон до Мекки. Фізично глухий і німий Влизько не чув ані слів судді, що читав вирок, ані вибуху пострілу в його потилицю.

* * *

Чую, чую: - обіймає жаль, -

За великим невимовна туга,

За незнаним!.. Ну, хоча б ножа

Та дорогу зоряну в подруги!

Та окраєць хліба у карман.

І пішов би босяком, гультяєм -

Хороше ж то нюхати туман, -

Аромат конвалій серед гаю!

Хороше ж то в пущах і степах

Спати ночі... Міряти дороги...

...Поцілунки вітру на губах...

...сині крила тихої тривоги...

Марю, марю: - обіймає жаль,

За незнаним золотава туга...

Та нема дороги і ножа,

Тільки кицька на плечі - подруга!

* * *

...І я тоді ставав на перехресті,

Безсилий рвати злі кодоли пут -

В літературі, в інституті, в тресті

Тікав з кута я в ще глухішай кут.

Ставав спецом, попутником, і порох,

Що дав би полум'я, в мені сирів...

Тоді питалися: союзник я, чи ворог?

І знову вперто пхали в яму, в рів.

Тоді, байдужий і сухіший вобли,

Дививсь я тупо на планети гльоб;

Весь світ здавався за одну оглоблю,

Скеровану на мене прямо в лоб.

Мого термометра чимраз дрібніла скаля,

Мене з'їдав мовчання чортів гріх;

Вперед мене рогатки не пускали,

Назад мені вже не було доріг...

ПЛЯКАТ ОДЛИГИ

І дзвенить

золоте цебро,

і струмить

золотий Дніпро.

І однаково сонце б'є

у чужі серця

і моє.

І страшенно багато підстав

написати

всім

листа

про загальне відоме,

про те,

що під сонцем

невпинно росте

вся країна

і зіницями дня

примружується, як кошеня...

Заєць зоряний

шлях перетнув,

повернув

у кущі

і заснув.

РОМАНТИКОВІ

Тривай, тривай, о, мрійний брате!

Покиньмо стуму і печаль!

З життям ще довго треба грати

І нести серце на одчай!

Вже не задзвонять, ні, шоломи

Забутих скитів і сармат!

Навіщо жаль? Новітні зломи

Бринять в оркестрові гармат!..

І ти, і він, і я - малеча

У безіменні гроз і мас!

Приймай життя без заперечень,

Бо з ним і логіка і час!

СЕРЦЕ

Гей, ти, серце, - сонячно гаряче,

Гей, ти, серце, - сонцем золоте!

Від колиски невгамовна вдача

Оселилась з нами і росте!

Понесем же, серце, голі й босі

На одчай голівоньку свою!..

(...Скоро, скоро прийде злота осінь

І повисне тишею в гаю...)

Мабуть, так накреслено дороги

Та стежки зазорені мої, -

Щоб лягали вічно попід ноги

З голубого міста на гаї!

ДЕВ'ЯТИЙ ВАЛ

Холодний шторм,

холодна злоба,

обвалами -

холодний гул

і моря лютого

оздоба, -

летить в дев'ятий

карбункул, -

що вдарить

в камінь, -

розгориться,

мов п'яний геній

трьох секунд,

над скелями

розпалить бунт

і враз ущухне,

розлетиться,

в ніщо,

в ніщо.

Отак

і ти -

поете

мрійної мети!

* * *

Одлетіла

конвалійна Леда

на далекі сніжні гаї,

і не пахнуть вже

липовим медом

поцілунки холодні

твої.

Це початок кінця,

о, кохана,

о, до лютого болю чужа!

Це навіки

найкраща рана

і до споминів

літ іржа.

РЕЙС

Регочуть і свистять на палубі матроси

(штурмує у бакборт важкий зелений вал),

а берег золотий зникає у провал...

Команда: Поворот, - Кріпити троси!

За хмарами пахтять багряні папіроси.

У сказі шестерень реве машини шал.

За вдарами у кіль, мов бомба... Інтервал...

На палубі свистять за працею матроси...

Вода, вода, й вода, та хвилі океану...

У рубці капітан - схиливсь на карту рвану:

О, важко, важко як у чорну пітьму йти!

Як би не завести на скелю чи на камінь...

І карта, наче пух, кружляє під руками й

обвалами вали гарпунять у борти.

-----

Щиро дякую за вичитку бюлетеня Тетяні Бовт