Інформаційний бюлетень ІКААПУ Інформ №15 (75) 2006 рік

ІКААПУ Інформ

Інформаційно-аналітично-координаційне Агентство Авторської Пісні України

Інформаційний бюлетень №15 (75) 2006 рік

Упорядник: Петро Картавий 40034 м.Суми, вул. Інтернаціоналістів, 22, кв.376

тел.дом. (0542) 606-310 Email: p_karta@mail.ru

Вітаємо з Новим 2007 роком! Щастя, здоров’я, творчих успіхів!

Новини одним рядком:

7 грудня – творчий вечір Андрія Євтушенка у Львівському Центрі дитячої та юнацької творчості МЖК-1

22 грудня – концерт Володимира Завгороднього у Сумському палаці культури (ПК) ім..Фрунзе

5-7 січня 2007 року – 21-й фестиваль авторської пісні (АП) пам’яті Артура Григоряна у Ялтинському Центрі культури

Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні

Львів – О. КРИШТАЛЕВА (Оксана Копак)

У літературно-журналістській студії "На горищі", яка ось уже 10 років займається в Центрі дитячої та юнацької творчості МЖК-1, погожого грудневого вечора (на свято Катерини) було людно і затишно. До творчої молоді, яка займається у студії, завітав Андрій ЄВТУШЕНКО. Прийшов, як годиться, з гітарою та власними поезіями, не забувши прихопити і святковий настрій. І вірші своєї мами, пані Марії.

Андрій ЄВТУШЕНКО – науковий співробітник Національного Лісотехнічного універстету у Львові, провідний інженер науково-дослідного сектора. Навчаючись у Львівській політехніці, здобув дві спеціальності: "Конструювання та технологія радіоелектронної апаратури", а також "Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності". Та сьогодні я розповім вам про нього як про поета і барда. Ось таке цікаве поєднання – вдень технічна робота, ввечері – гітара і спів.

Народився Андрій ЄВТУШЕНКО у жовтні 1976 року на Франківщині, в невеличкому містечку Болехів. Навчався в середній школі і успішно закінчив її із золотою медаллю. Під час навчання в університеті займався боксом та баскетболом. В кінці другого курсу з’явилася його перша пісня. Любить гори, – минулого року їздив відпочивати в мисливські угіддя до лісників у Воловець. Брав участь в акціях "Чиста Говерла" 2005 та 2006 року, метою якої було очистити найвищу вершину України від сміття (скільки хто міг, стільки й зніс із вершини – насправді, небагато, але оточуючі звертали на це увагу).

Цього року Андрій брав участь у святі Івана Купала, що відбулося в с. Неслухів Львівської області – грав ролі Задираки та Вельзевула. (Вражаюче правдоподібні образи! Мабуть, Андрієві варто подумати і про акторську діяльність). :)

Захоплюється Андрій і хоровим співом. Два роки тому, у складі народного камерного хору "Оріяна" брав участь у VIII міжнародному фестивалі духовної музики ім. Анжєльма Скроболя в містечку Яшчеб’є Здруй (Польща). Цього року в складі іншого хору – "Аксіос", що при церкві Михаїла у Львові, відвідав Вроцлав.

Улюблений фільм Андрія ЄВТУШЕНКА – "Гладіатор". Можливо, саме тому він любить всяку всячину, що пов’язана з обладунками, мечами та фортецями. Врешті-решт, наш сьогоднішній гість спромігся записати свої пісні в електронному варіанті. (Справа поволеньки просувається до матеріалу на повноцінний аудіоальбом).

Андрій час від часу бере участь у вечірках львівських бардів, що присвячені історичним чи культурним подіям. Цього року на Регіональному пісенному фестивалі "Цвіт папороті" (м. Стрий) Андрій ЄВТУШЕНКО здобув ІІІ місце в номінації "Авторська пісня".

Пан Андрій надіслав збірочку, назву якій дав вірш

ЩО Є ЩО?

Що життя є без проблеми,

Що є доля без подій?

Що питання без дилеми,

Що є розпач без надій?

Що вершина без стремління,

Що політ є без крила?

Що є праця без терпіння,

Що без ноти є струна?

Що є мозок без думок,

Що є серце без любові?

Що є небо без зірок,

Що корона є без волі?

Що є любощі без втіхи,

Що обійми без тепла?

Що є посмішка без сміху,

Що конверт є без листа?

Що є радість без чекання,

Що є погляд без вогню?

Що є ніч без слів жадання,

Що є сльози без жалю?

Що є вітер без вітрила,

Що є море без човна?

Що веселка є без зливи,

Що без скарбу є казна?

Що є правда без довіри,

Що є битва без слідів?

Що молитва є без віри,

Що є поле без дощів?

Що є мова без відмінків,

Що є пісня без душі?

Що є колір без відтінків,

Що без змісту є вірші?

Київ – Олег Сухарєв

16-го грудня виступатиму із "квартирним" концертом в Полтаві, організованим полтавським Арт-клубом, зокрема Павлом Москалюком, а 19-го в Могилянці планується концерт, присвячений воякам УПА, мені відомо вже про участь в ньому

Едіка Драча, лірника Сашка та мене, хто буде ще, напишу пізніше.

Полтава – Сергій Зосімов

Дякую, Петре. Був у відпустці, тому читав одразу два бюлетені. Спочатку хотів вступити в полеміку з паном Воловиком в зв’язку з його випадом на мою адресу в бюл.№13, але потім, прочитавши його вірші, зрозумів: не варто. І, власне кажучи, я зовсім не його мав на увазі... Конкретизувати не маю потреби та, чому-сь, і бажання.

Київ – Сергій Хоменко

Добрый день.

Администрация Фестивально-концертного Портала сообщает, что с целью повышения эффективности рассылки информации о фестивалях и событиях авторской песнии вообще и отсева случайных адресов в своей рассылочной базе, с этого момента вводит механизм обязательной добровольной регистрации своих подписчиков. Для этого вам требуется посетить страницу http://www.festivali.org.ua/frm/index.php?a=rules&m=profile , нажать на "Быстрая регистрация" и, по-возможности, заполнить все поля предлагаемой формы. Фактически, вы зарегистрируетесь на нашем форуме.

Киевский Клуб авторской песни Арсенал сообщает, что с целью повышения эффективности рассылки информации о событиях авторской песни в Киеве и отсева случайных адресов в своей рассылочной базе, с этого момента вводит механизм обязательной добровольной регистрации своих подписчиков. Для этого вам требуется посетить страницу http://www.arsenalclub.org/frm/index.php?a=rules&m=profile , прочитать инструкцию, выделенную жёлтым цветом, нажать на "Регистрация" и, по-возможности, заполнить все поля предлагаемой формы.

Пользоваться им или нет - это уже ваше личное дело, но, в дальнейшем, наши рассылки будут получать лишь те, кто прошёл такую регистрацию, попав, таким образом, в нашу базу. Содержание рассылок останется прежним: оперативное уведомление о предстоящих фестивалях, информация о которых поступила к нам от организаторов, и интересная информация о прошедших.

О самом форуме. Если он заинтересует вас больше, чем просто средство регистрации с целью получения рассылок, вы всегда можете им воспользоваться для общения с близкими по духу людьми, демонстрации фотографий и многого другого.

Данная рассылка в старом формате является последней. Не прошедшие регистрацию, автоматически считаются отписанными.

С уважением, администрация Фестивально-концертного Портала.

Суми – Петро Картавий

16 грудня 2006 року в Сумському палаці дітей та юнацтва до конкурсного концерту 6-го фестивалю АП учнівської молоді було відібрано 15 номерів. Радувало, що більшість конкурсантів шукали власний стиль подачі творів. Крім пісень, віршів звучали і музичні композиції. Найменших бандуристів-виконавців готувала викладач музичної школи Ольга Адаменко. Вихованці Віктора Ревіна (дует "Їжачки", гурт "Хрестики-нолики") співали у традиційній манері, але вміло грали ролі, і викликали оплески слухачів. Вчитель музики і співу школи №10 Наталя Радчук прагне розкрити творчі здібності юних, які виступали у трьох номерах. Її учениця Коробейник Поліна виконувала твори двома мовами, спочатку як автор пісні, а потім читала вірші, один із них пропоную читачам.

Лунала музика, лунала.

То ніжно, тепло огортала,

То серце холодом стискала.

Лунала музика, лунала.

Котились сльози по щоці,

Крижинка танула в руці.

Душа співала і страждала…

Ах, як та музика лунала!

Без болю ти не знайдеш долі,

Нема без музики любові!

Суми – Ігор Добровольський

Здравствуйте, Петр Васильевич!

Бюллетень получил. Спасибо!

Высылаю список лауреатов и дипломантов 6-го фестиваля авторской песни среди учащейся молодежи.

Возрастная категория до 11 лет

Ансамбль бандуристок (шк. № 11) "Перлинка" -лауреат; Садовская Катя – лауреат (композитор);

Панченко Алина – лауреат (автор); вокальный ансамбль (шк.№10) – лауреат

Возрастная категория до 14 лет

Кисель Павел, Синяговский Богдан –авторская работа, композиция "Горит свеча"-диплом;

трио бандуристок (шк. № 11) – диплом; Шкурат Елена – лауреат (исполнитель); ансамбль "Ежики" - диплом (шк №17)

Возрастная категория до 18 лет

Аксенова Светлана – диплом (поэт); Коробейник Полина – лауреат (автор-поэт); Филь Игорь –лауреат (композитор);

Мовчан Валерия – лауреат (исполнитель); Авраменко Маша – диплом (поэт); Соломонов Евгений – лауреат (исполнитель);

ансамбль "Крестики-нолики" - лауреат

В ГАЛА-КОНЦЕРТЕ принимали участие:

-дипломанты и лауреаты фестиваля;

- члены жюри: Игорь Добровольский, Руслана Туриянская, Александр Бельский

-гости фестиваля: Алла Титоренко, Ольга Козаченко, Артем Соколов, ансамбль "ЧУЖАСИ"

В 18.00 прошел концерт "ШАНСОН" о ШАНСОНЕ" -театра поэтической песни "Шансон"

Київ – Олесь Калинюк

"Передавайте книги в тюрми, бо може статися, що ви передаєте їх для себе."

"Українські книги – українським в’язницям"

За сприяння громадянської партії "ПОРА"

25 грудня цього року, в день католицького Різдва, Борис Гуменюк з друзями відвідає київське СІЗО №13. Письменник та громадський діяч має намір передати в’язничній бібліотеці декілька сотень зібраних книг класиків та сучасних українських авторів. Планується зустріч з адміністрацією СІЗО та засудженими.

Акція відбувається в рамках проекту "Українські книги – українським в’язницям".

25 грудня минулого року Борис Гуменюк з друзями вже відвідував київське СІЗО, де презентував засудженим свій роман "Лук’янівка". Нинішня акція – продовження проекту і початок нової традиції.

P.S. (для письменників, видавців, власників книгарень, приватних бібліотек, журналістів, волонтерів та людей доброї волі):

1. Проект "Українські книги – українським в’язницям" заснований Борисом Гуменюком восени 2005 року, абсолютно відкритий і кожен бажаючий може долучитися до нього у будь-який час та у зручний для нього спосіб.

2. Осяжна мета проекту: "Кожному засудженому – книжка", або "Двісті тисяч книг, для двохсот тисяч наших співвітчизників, які перебувають в місцях позбавлення волі".

3. Бажаючі поділитися книгами із засудженими (чи коштами на їх придбання) можуть звертатися в центральний офіс громадянської партії "ПОРА", вул. Фролівська 9-11, (відповідальний – Сергій Пантюк).

4. Письменників, видавців та журналістів, які особисто бажають відвідати один чи декілька закладів пенітенціарного типу, просимо зголошуватись до Бориса Гуменюка та Сергія Пантюка за такими адресами:

м. Київ, вул.. Фройлівська 9-11, громадянська партія "ПОРА"

borys_humenyuk@ukr.net 8-050-723-19-92

pantyuk@ukr.net

Львів – Богдан Лялька

Положення про участь у І Фестивалі-конкурсі молодіжного бачення творчості Т.Шевченка

"Шевченко - Фест"

Концепція Фестивалю:

Ідея проведення Фестивалю-конкурсу молодіжного бачення творчості Т.Шевченка взяла свій початок з наявного стану справ у сучасній українській культурі, зокрема пов’язаній з творчістю Т.Шевченка.

Багато століть підряд нам намагалися нав’язати стереотип, що українська культура – то тільки похідне від російської, польської чи якоїсь іншої, що у нас немає самодостатності й унікальності.

Шевченко один з перших вивів українську культуру і загалом українську ідентичність на світовий рівень, а головне - дав зрозуміти українцям, хто ми такі є, і що за себе і свою державу потрібно боротися.

Т.Шевченка, як Великого Українця радянська влада заперечити не могла, тому вона зробила все щоб знівелювати його сутність. І вона досягла великих успіхів у "зшароваренні" постаті великого Кобзаря, тобто робилося все, щоб його поезію

пристосувати до радянської ідеології. В ті часи було складено список творів Шевченка, які можна було співати та читати. І до сьогодні таке враження, що ми притримуємося цього списку.

Нашим завданням є розірвати це коло.

Зараз молодь відчула потребу сказати своє слово про Шевченка.

Він – не минуле, а наш сучасник

Його слова – то правда сьогодення

Його творчість – геній для всього світу, і наше завдання її прочитати по-новому

Т.Шевченко – зрештою це круто і модно

Ми і Шевченко – це відродження нашого коріння і побудова нашого майбутнього.

Мета Фестивалю:

Залучити молодь Львова, Львівщини та інших регіонів України до вивчення і молодіжної інтерпретації творчості Т.Шевченка

Відчути, побачити і прочитати твори Т.Шевченка у контексті ХХІ століття.

Підняти пласт його творчості, забутий за часів Радянської влади.

Структура Фестивалю:

1. І-ий етап: прийом заявок від конкурсантів - до 1 квітня 2007 року.

2. ІІ-ий етап: відбіркові тури – 21-22 квітня 2007 року.

3. ІІІ-ій етап: визначення переможців та учасників Гала-концерту, написання сценарію для Гала-концерту – до 10 травня 2007 року

4. IV-ий етап: Гала-концерт переможців та гостей Фестивалю – зала Театру ім. М.Заньковецької – 19 травня 2007 року

Номінації:

1. Сучасна пісня на слова Т. Шевченка

2. Візуальне мистецтво – Шевченківська тематика

3. Авторська поезія про Т.Шевченка або на Шевченківську тематику

Вікові критерії (згідно із Законом України про молодь): учасниками Фестивалю можуть стати молоді люди від 14 до 35 років. Учасників молодших чи старших не буде допущено до участі.

Вимоги до конкурсантів:

1. Сучасна пісня на слова Т.Шевченка:

До конкурсу приймаємо пісні тільки на слова Т.Шевченка.

- виступи солістів-вокалістів, дуетів та груп кількістю не більше 6 осіб на сцені.

- виконання двох різнопланових пісень (тобто, якщо одна повільна і сумна, то друга має бути весела і швидка) тривалістю не більше 4 хв. кожна.

- у конкурсному виступі можна представляти пісні a capella,

або під фонограму -1, без підспівок і додаткових голосів, або під живу музику.

Критерії оцінювання конкурсантів:

- Новизна та неординарність (насамперед у виборі текстів для пісні)

- Сценічний образ

- Вокал: вокальні дані та виконавська майстерність

- Аранжування

- Костюм

2. Візуальне мистецтво:

- живопис

- графіка

- фотографія ( включно з фотовідбитком ґрафіті)

- для участі у конкурсі у категорії живопис, графіка потрібно представити 1 твір, у категорії фотографія – 2 твори (18*24)

Критерії оцінювання конкурсантів:

- Відповідність Шевченківській тематиці

- Оригінальність та новизна

- Професійний рівень та якість роботи

3. Авторська поезія про Шевченка

- До участі просимо надати 1-2 авторські твори про Т.Шевченка або твори з використанням образів, персонажів або концепцій його творів.

- Представлення творів має тривати до 5 хв. для одного конкурсанта ( незалежно від того, чи це один твір, чи два)

Критерії оцінювання:

- Ориґінальність думки

- Змістове наповнення

- Використання образних засобів: метафора, порівняння, епітети, тощо

- Відповідність темі

- Відсутність мовленнєвих помилок

За порушення положень Фестивалю учасника буде позбавлено права на участь у конкурсі.

Оцінювання та нагородження:

Переможців визначатимуть у всіх 4-х номінаціях, у кожній номінації вручатимуть одну ІІІ премію, одну ІІ премію та одну І премію. Також буде спеціальний приз Фестивалю одному конкурсанту, вибраному з усіх 4-х номінацій.

Процедура оцінювання буде проводитися в закритому режимі – підбиття підсумків та визначення переможців після прослуховування чи ознайомлення з роботою усіх конкурсантів. Оголошення результатів проводитиметься у відкритому режимі.

Рішення журі є остаточним і перегляду не підлягає.

Склад журі Фестивалю - 9 осіб: по два фахівці з пісенної, мистецької та поетичної сфери (загалом – шестеро) та три представники від організаторів та громадсько-активної молоді Львова.

Додаткова інформація:

1. Роботи, подані у номінації "візуальне мистецтво", буде представлено на виставці.

2. Твори, надіслані на конкурс, авторам не повертаються. Організатори залишають за собою право використовувати твори у рекламних цілях Фестивалю (включно з публікацією книжок та виданням компакт-дисків), вказуючи автора.

3. Конкурсанти покривають витрати на проїзд, проживання, харчування самостійно.

4. Організатори Фестивалю залишають за собою право вносити зміни до положень Фестивалю.

Довідки за телефонами: 8(032) 2445273, 8 050 98 97 440, 8 097 945 00 05

E-mail: Shevchenko-fest@yahoo.com, ukrainesinger@yahoo.com

Рубрика "Про чилійського співака Віктора Хару, диктаторів, тиранів, і страх"

Бард і журналіст Олег Покальчук у статті згадує про обшук у сімдесяті роки, і як врятував його від в’язниці портрет чилійського співака Віктора Хара, якому у ті часи барди присвятили свої пісні, де звучав протест і тривога за долю співців усіх поневолених народів.

Баллада про Виктора Хару

Юрий Визбор, муз. Сергея Никитина

Я вам песню спою об одном гитаристе,

Он чилийских мальчишек был вожак и

кумир,

Я вам песню спою об отважном

марксисте,

Он играл на гитаре, а слушал весь мир.

Но представьте себе, что и эта гитара

Для фашистов страшна, будто совесть

земли.

В сентябре на допрос взяли Виктора Хару

И гитару его на допрос увели.

Чтоб бежать он не смог – его крепко

связали,

Чтобы жить он не мог – расстреляли в

ночи,

Чтоб играть он не мог – ему руки

сломали,

И у песен, ребята, есть свои палачи.

С голубых Кордильер открываются дали,

Океанские ветры звенят, как струна.

А гитару его сапогами ломали –

И гитара поэта бывает страшна.

Неоконченный век превращается в старый,

Но не все его песни, увы, хороши.

И сама по себе не играет гитара,

А дана человеку, как голос души.

Так играйте ж, друзья! Бейте в ваши

гитары!

Воскрешайте шеренги великих имен!

Чтобы в ваших руках руки Виктора Хары!

Продолжали бы песню грядущих времен.

Памяти Виктора Хара

Вадим Егоров

Арбитров не тревожьте –

напрасные труды:

на гаревой дорожке –

кровавые следы.

Не спасшись от агонии,

прожив короткий век.

Лежал на стадионе

курчавый человек.

А рядом, а рядом лежала, грозна,

как осень от листьев, от крови красна

обычным гитарам не ровня, не пара,

гитара Хара, гитара Хара.

Все выдержав удары,

лежала у лица

бессмертная гитара

убитого певца.

Поэта и страдальца,

воспевшего страну,

растоптанные пальцы

цеплялись за струну.

А ночью, собою полнеба закрыв,

вставал над землею несломленный гриф

обычным гитарам не ровни, не пары,

гитары Хара, гитары Хара…

Гитара с ним бывала

и в небе, и в аду,

гитара с ним узнала

и радость, и беду,

гуляла с ним на тризне,

ломала с ним комедь,

шагала с ним по жизни,

пошла за ним на смерть.

Она зажигала сердца по ночам,

она хохотала в лицо палачам,

обычным гитарам не ровня, не пара,

гитара Хара, гитара Хара.

…Горят во тьме кромешной

года, как этажи.

Товарищ мой умерший,

прощай и не тужи, –

над тем, пропел о чем ты,

не властны времена:

вранья кругом до черта,

а правда лишь одна.

Отныне и присно, светя горячо,

у каждого барда горит за плечом

обычным гитарам не ровня, не пара –

гитара Хара, гитара Хара.

Олег ПОКАЛЬЧУК.

Нема хунти без добра. Уроки Піночета для України

(стаття з газети "Україна Молода" за 13.12.2006 р.)

Где твой мундир, генерал, твои ордена,

Спина — как струна?

Ты уже слышал отбой.

Этот дождь бил по крыше твоей, генерал..."

Віктор Цой.

Коли дізнався, що генерал Августо Піночет помер, мене охопило сум'яття. По-перше, з причин суто особистих. У 1973 році, коли чилійські військові штурмували президентський палац Ла Монеда, я був студентом біологічного факультету Київського університету. Саме тоді КДБ заманулося зробити у мене в гуртожитку обшук, бо якраз поспіли свіжі доноси про спробу створення молодіжної організації — ясна річ, революційної. Будучи шмаркатим конспіратором-початківцем, я приліпив папірець з явками і паролями пластиліном зі зворотного боку портрета чилійського співака Віктора Хари. Цей портрет висів у мене над ліжком, бо Че Гевару дістати було значно важче. Та й Гевара тоді означав приблизно те саме, що зараз Бандера, — міфологізовану неоднозначність, безкарне дратування консервативних жлобів.

Тим, що мене тоді не посадили відразу, я зобов'язаний Віктору Харі (кадебісти ніяк не могли вимовити його прізвище і казали звичне "харя") та своєму братові Юрку. Разом зі мною треба було садити і його, а це вже тягнуло на резонансний міжнародний скандал, яких СССР на той час і так чимало наплодив. (Юрій Покальчук, нині письменник, був близький до руху "шістдесятників". — Ред.) А на допитах образ замученого фашистською хунтою співака, якому я тоді симпатизував, ніяк не склеювався з моїм ганебним антирадянським світоглядом. Портрет Хари був головним "вєщдоком", і оминути його було неможливо.

У цієї історії потім було драматичне продовження, але не південноамериканське, а заполярно-російське, та однак я чувся в боргу перед покійним піснярем і власними піснями робив щось подібне. Смерть Віктора Хари, уроки цієї смерті прикрим чином нагадують історію вбиства Гонгадзе і пошук його замовників. Едвін Дімтер, який застрелив Хару, в 1976 році звільнився з армії й не лише зробив цивільну кар'єру аудитора в міністерстві праці Чилі, а й примудрився до останнього часу отримувати матеріальну компенсацію як "жертва диктаторського режиму".

Згадати цю історію змусила смерть Августо Піночета. Він помер на п'ятнадцяті роковини розвалу СРСР, бо саме в цей час підписувалися славнозвісні угоди в Біловезькій Пущі. Піночет за 17 років правління витяг свою країну з хронічної економічної та політичної кризи і зробив Чилі успішною державою з ліберальною економікою. До перевороту інфляція становила 600 відсотків, а зовнішній борг — 23 відсотки від валового національного продукту. Про Піночета дуже схвально відгукувалася Маргарет Тетчер, яка була і лишається взірцем для багатьох політиків. "Залізна леді" Великої Британії сказала, що Піночет "приніс демократію в Чилі". Хоча генерал, котрий помер на 92-му році життя, ні тоді, ні перед смертю не прикривався псевдоліберальними словами. Він був останнім чесним диктатором, який називав речі своїми іменами. На тлі різноманітних сучасних президентів-демагогів він виглядає принаймні гідно.

Кілька порівнянь. За 17 років його правління у Чилі було вбито або пропало безвісти близько 3 тисяч осіб. У Росії за п'ять останніх років лише дітей було вбито понад тисячу. На таємних офшорних рахунках Піночета — близько 27 мільйонів доларів. А лише в одного нашого Лазаренка мало бути конфісковано 66 мільйонів доларів. На стадіоні в Сантьяго, що діяв два місяці після перевороту як концтабір, було розстріляно поняд 500 осіб. Лише в Биківні поховано понад шість тисяч розстріляних у Лук'янівці та в нинішньому Жовтневому палаці, який до Другої світової війни слугував "офісом" НКВС.

Вочевидь у Чилі 1973 року — до речі, 11 вересня — стався фашистський переворот, ініціатори якого скористалися тим самим, що було у тридцяті роки в Німеччині, — економічною зубожілістю, а головне — нереалістичністю чинної влади. Але були й відмінності, зрозумілі сучасному читачу. Виборчий блок Альєнде "Єдність народу", перемігши з незначною перевагою здебільшого на критиці реформізму попереднього уряду, кинувся в такі економічні авантюри, що в Чилі почалися голодні бунти. І підтримуваний СРСР соціаліст Сальвадор Альєнде, а не Піночет, першим увів режим військово-бюрократичного правління. Армії було наказано, зокрема, придушувати бунтівників, здійснювати пасажирські та вантажні перевезення та розподіляти продовольство. Це при тому, що військовослужбовці вже рік не отримували зарплатнi. Радикали, які входили до блоку Альєнде, займалися прямими провокаціями, бо хотіли збройного конфлікту, щоб повести Чилі кубинським шляхом. Ну і сталося те, що сталося.

Піночет був патріотом Чилі так, як він сам це розумів, і не зупинявся ні перед чим, щоб довести це "не словом, а ділом". Ціна питання "Свобода чи добробут?" у країнах із перехідними режимами ніколи не буде визначена остаточно. Країни, де громадянські суспільства будувалися "знизу", мозолястими руками громадян, знають, що їхня економіка — гарант індивідуальних свобод. Країни постколоніальні, які свободою називають лише вільнодумство, а економіку визнають лише планову, соціалістичну, пільгову, приречені на прихід піночетів. Із непопулярними заходами наведення порядку.

Постколоніальний статус України дає підстави стверджувати, що поведінка ще донедавна під'яремного народу і його новопосталих провідників подібна до латиноамериканської. Шанування фольклору та історичної спадщини, життєрадісність, революційне бажання помсти поєднуються зі слабким розумінням того, як працює сучасна економіка поза межами власного городу. Латиноамериканізація України — це рух, протилежний до євроінтеграції. Його стимулюють ззовні, але водночас він має в нас і своїх, доволі численних прихильників.

Піночет пропонував Альєнде разом із родиною і прихильниками залишити Чилі — він виділив для цього спеціальний літак. Але Альєнде відмовився, і коли військові з боєм захопили перший поверх його президентського палацу, наказав своїм прибічникам здатися й застрелився. Кажуть, що путчисти, побачивши це, віддавали покійнику честь.

Смерть Піночета знову на якийсь час розколола Чилі на два табори: у Сантьяго виросли барикади, прихильники і противники стали на прю — люди одного віку, одного достатку, однієї нації. Зазирнувши в глибину цього розколу, ми також можемо побачити цивілізаційні виклики для України. А озирнувшись довкола, — прототипів, які можуть ці виклики втілити.

Економічна реформа стала справою життя Піночета. Її складові — лібералізація цін, зняття обмежень на бізнесові ініціативи, збалансованість бюджету, приватизація, свобода зовнішньоеномічних зв'язків, пенсійна система накопичувального типу. Економічне зростання було нестабільним, у 1975 та в 1982 роках відбулися провали. Але сильна сторона диктатури — нікому було "розхитувати політичний човен", хоча в 1978 році вже було прийнято закон про політичну амністію і репресії припинилися. А у 1980 році на референдумі 67 відсотків населення підтримало Конституцію Піночета, за якою він уже був не узурпатором, а законним президентом. Репресії не поновилися навіть пiсля замаху на Пiночета у 1986 році, коли було поранено його дев'ятирічного онука та загинуло п'ять охоронців.

Від своїх президентів наші громадяни періодично вимагають поведінки Піночета. Але як тільки це торкається не сусіда, а їх безпосередньо, то піднімається цілком справедливий лемент про утиск демократії. А при наявності демократії ті самі громадяни (або їхні політичні представники) починають натякати, що безхарактерним політичним діячам ліпше скоїти політичне самогубство.

В Україні поступово вишиковується черга з кандидатів у піночети. Одні кандидати вже не перший рік позаочі говорять, що Ющенко слабкий, а вони сильні, як Маргарет Тетчер. Інші намагаються бути схожими на чилійського генерала тим, що теж собі запросили купу американських радників і уважно їх слухають. А треті вже відійшли — хто з політичного світу, а хто й узагалі, з Божого. Але й далі лунає: "Хто тут крайній?".

Піночет був старою людиною. Його юність припала на часи Великої депресії 20—30 років, і вочевидь він затямив, що за жодних обставин не хоче повернення в ті часи.

Якби ж то хтось з українських політиків пережив, наприклад, водночас колективізацію, Голодомор і "золотий вересень" 1939-го на Західній Україні і мав можливість реального, радикального впливу на ситуацію в Україні... Можливо, ми б мали свого Піночета.

Але ж пам'ять про це все ми маємо? Чи ні?

"Сьогодні, коли дні мої полічено, я хочу сказати, що ні до кого не почуваю злості й понад усе люблю мою Батьківщину. І я визнаю політичну відповідальність за все, зроблене мною", — такими були останні слова Августо Піночета. Воістину, нема хунти без добра.

Післямова:

У день публікації статті Олега Покальчука, 13 грудня 2006 року, в радіопередачі "Мить історії" нагадали як 25 років тому, щоб запобігти вторгненню радянських військ, генерал Войцех Ярузельський запровадив військовий стан у Польщі. Під час страйку на шахті "Вуєк" було вбито 9, і поранено 21 особу. Заарештували біля 10-ти тисяч діячів опозиції, які згодом вийшли на волю і реформували державу. Постраждалі вважають, що Польщу розділили на тих "хто приходив", і тих "за ким приходили", однак останнє опитування показало, що 63% поляків проти позбавлення старого вояка звання генерала.

19 грудня, у Дніпродзержинську відзначили сторіччя земляка, Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брєжнєва, який із спільниками усунув від влади ініціатора "відлиги" Микиту Хрущова. Л.Брєжнєв прагнув відродити сталінізм, і запровадив арешти української інтелігенції, а в серпні 1968 року танками задушив спробу будувати соціалізм із людським обличчям у Чехословаччині, а 1979 року ввів радянські війська до Афганістану. Роки його правління (1964-82) назвали – "застій", то був початок розвалу імперії, куди нас знову хочуть повернути.

Особи, чий світогляд сформувала комуністична пропаганда, не розуміють різниці між диктаторами і тиранами. За античною традицією диктатора наділяли високими повноваженнями для захисту держави у лиху годину. Коли небезпека минала, диктатор втрачав свою зверхність над оточенням. У Давній Греції – тиран, правитель, що підступно захопив владу, а громадяни ставали його рабами. Наслідки більшовицької тиранії, ще у підсвідомості тих, хто забуває про терор, генетичний страх перед владою, подвійну мораль, і втрачену Віру. Про це у поетичній композиції.

Олександр Смик

* * *

Ми емігранти на своїй землі

З народження душею емігранти

Частково хто а хто і взагалі

В залежності від міри і таланту

На все ранимість лівого крила

На все кульгавість білої ворони

Нас нарекли імперією зла

Де за смугастим стовпчиком

кордону

Лежить історії зола

І душі й руки наші в бруді…

Олег Покальчук

Балада про страх

...

Вже закриті давно табори.

Імена повертаються чесні,

Чути правду з високих трибун,

що етапами йшла крізь роки,

Як живеться вам, діти батьків

переселених в царство небесне,

Як віриться в наше сьогодні,

бачиться завтра – яким?

Хтось питання за давністю літ

намагається зняти чимдуж,

В’є амбіцій товсті мотузки:

дружба в петлях слизьких зависа,

І спалахують мертвим світінням

у темряві страчених душ,

Наче стрілки годинникові,

вуса генералісимуса.

Віру в ідола, наче кришталь,

захищає невіглас від краху,

Пропонує розумник лише

надкусити отруєний плід,

Опромінила наших батьків

назавжди радіація страху

Так, що діти були нею вражені

ще до появи на світ.

Всі епохи безпам’ятний раб був

потрібний тирану украй

Для піднесень, які уривалися

звуком ганебних падінь,

Знов коріння історії рве битий

шлях в обезлюднений рай,

Ти спіткнувся об нього і впав

на коліна в чеканні біди.

Та її все нема і нема.

Ще не визрів духовний Чорнобиль,

І свіжого вітру пориви,

здається не надто різкі.

Як ми будемо жити тепер,

без чекання знайомого, щоби

Хтось зробив із почутого

висновки, страшно сказати – які?..

Володимир Шинкарук

* * *

Ми страшного діждалися суду,

І прощення не буде нікому.

Ні, не Бог винуватий, а люди,

Ми самі винуваті в усьому.

Ця дорога – дорога в нікуди,

Темна прірва під нами й над нами.

Ні, не Бог винуватий, а люди,

Що себе охрестили богами.

Лиш мовчать ненароджені діти,

Пам'ять б’ється в химерному танці.

І заносить чорнобильський вітер

Мертвим листям

могили афганців.

Олександр Бобошко

* * *

Знаю, Отче: не так живу.

Ніби йду навпомацки в темряві.

Не до тих

доторкаюсь

вуст,

Переймаюсь

не тими

темами.

У бадьорі мої пісні

Невеселі вплелися приспіви.

І нерідко липневі дні

Мають присмак зимових присмерків.

У полоні гнітючих дум

Я блукаю в пошуках істин.

Лиш до тебе все не дійду –

Все зростає між нами відстань…

Олексій Бик

* * *

Я знаю, що дійду не до кінця,

Мій ренесанс – останній з ренесансів...

Вітають дні шматочками свинця,

А я втомивсь від їхніх реверансів.

Я вже не вірю в Божу благодать,

Ми Богові ніхто – звичайна глина,

Приречена страждати і мовчать,

Повіривши, що ім’я їй – людина.

Олег Покальчук

Розуміння

По лезу моєї пісні, неначе на вищу прощу,

Ідеш до руків’я думки, сповитої ладом струн.

Шляхи розуміння різні. Та цей, мені найдорожчий,

Ти у журній задумі долаєш, мов річ просту.

І так вже достоту звісну, мов шерех тих самих

кроків,

І так вже до скону пісну, мов звичний тягар розлук,

Що слів, гартованих болем, ледь вистачило, нівроку,

Щоб шаблю моєї пісні не випустити із рук.

Рубрика: "Поетичне знайомство"

У минулому номері бюлетеня у статті Олексія Зотикова була згадка про молодшого брата Миколи Зерова – Михайла, поета відомого під псевдонімом Михайло Орест. Пропоную фрагменти статті Володимира Державіна про творчість Михайла Ореста, і його вірші.

Про образність Орестову писав був С.Г(ординський):

"Це не той імпресіонізм відірваних від себе, не пов’язаних образів, залитих змінливими переливами настроїв, що ми його звикли вважати імпресіонізмом. З цього напрямку М.Орест взяв, здається, тільки ту безпосередність вислову почувань, що притаманна тому напрямкові, але вилив усе в формах клясичних, в формах гармонійної рівноваги".

Боюсь, що притаманна імпресіонізмові "безпосередність вислову почувань" є не що інше як навмисна фрагментарність вислову (з систематичним проминанням переходових компонентів тематики, отієї невтральної та принципово прозаїчної сполучної тканини викладу) і що нічого подібного в творчості Орестовій немає. Звичайно ж, усякий поетичний вислів можна, умовно кажучи, звати "безпосереднім", протилежно до вислову онтології чистого слова – чи то логічними потребами наукової прози, чи то практичними потребами прози розмовної. Проте за суто тематичним своїм складом та образність явищ природи, що домінує в поезії Орестовій, є скрізь опосереднена інтелектуально-пізнавальною і релігійно-етичною інтерпретацією самих явищ:

Рука задумано поволі пише

узори мідні в сонячних гаях,

і нетутешня, молитовна тиша

стоїть на луках, в далях і серцях.

…Саме ота, умовно кажучи, опосереднена образність складає в поезії Орестовій принципову й неодмінну засаду для творення таких стилістично неперевершених образосполук, що в них духовне навіть не сплітається з змисловим, а немов злучається з ним в абстрактно-конкретну метафізичну єдність:

Минуле зноситься березою гінкою,

і спогади тремтять, як листя надо мною.

Проте за найвище досягнення поетичної образності Орестової слід уважати ті описи одуховленої природи, де семантика містично-етичного уособлення сполучається з вишуканим блиском конкретних кольорів:

Ласкава мла вкриває тихий обрій;

сліпучий диск на ньому відгорів –

і ліс замислений в покорі добрій

на барви бронзи, злота і цинобри

смарагди шат своїх перемінив.

Якби оця, сказати б, ювелірна строфа (порівн. "берегових грабів грезет і зологлави" в "Праосені" М.Зерова) була єдиним, що промовляло б належність М.Ореста до київської школи неокласиків, то й тоді це питання треба було б розв’язувати в позитивному сенсі.

* * *

Я вернувся до тебе, отчизно моя,

І всміхаюся рідним долинам.

О, як солодко пахне ласкава земля

Чебрецем і полином!

Аромати віків, дорогі, затишні,

Вони душу потіхою росять,

І здається, що вістку таємну мені

Од відійшлих приносять.

Ніби предки мої в спочиванні чуткім,

Незреченної добрості повні,

Привітання мені ароматом тонким

Посилають любовні.

Просвітлілі по втомі життєвих доріг,

Закликають вони примиритись,

Перейти їх осель всюдисущих поріг

І навік прояснитись.

Щоб душа, заквітчавшись в невинні вінки,

Усміхалася завжди долинам

І задумливо пахла в наступні віки

Чебрецем і полином.

* * *

Є мислі, ароматні, наче квіти,

І аромати є ментальні: дно

Ума, до них уважного, розкрити

Їм з ласки влади вищої дано –

І в прірвах чути голоси відзовні

Скорботам нашим. Істини зерно

Через подібність бачимо назовні:

Сестрою горам є височина

Шляхетних задумів, і однокровні

Є дальня мрія, мрійна далина,

І, приголублена в однім просторі,

Лугів і почувань цвіте весна.

Так наводи, і схожості прозорі,

І відповідності поймають світ,

В інтимному сплітаючись узорі,

Взаємно посилаючи привіт. –

Ми, люди, живемо серед родини,

І небо, далеч, легіт, шепти віт

Говорять чуйному: Буття –єдине.

Тривання

Себе я бачив. Там де заметіль

І бойовище… Кулями протятий,

Лежав солдат, і смерть була прийняти

Готова біль його, останній біль.

Поблідлі пальці в трепеті зусиль

Сніг рили: кров шарлатну від затрати

Він зберегти жадав, її віддати

Він прагнув глибові отчинних піль…

Є тлінне, є нетлінне. І минуле,

Із себе визернивши понадбуле,

Ним житиме в істотах і речах.

Без лун погасли клекоти атаки…

Про мене, дорога моя, в житах

Твоїй дитині шепчуть теплі маки.

* * *

Шляхами битими не хочу я ходити

І правди у людей не буду я питать:

На роді людському лежить здавен несита

Рокованість і знак нерадісних заклять.

Безгрішні ангели і демони зловтішні

За нього борються – і хто у тій борні

Край добрих сил стоїть і прославляє вишнє,

Тому діла людей немилі і трудні.

Діброви приязні і лагідні левади!

Шукач гармонії до вас поклав мости,

Бо ваші дорогі, божественні принади

Серцям і снам дають розкоші повноти.

Коли на галяві лежу я просто неба

В кущах зіноваті, в щасливій тишині

Шляхетних зел – чуття я маю, що не треба

Було людиною родитися мені.

До рідних

Жаху багато дознав я в житті – часами дивуюсь:

Як це дитинство моє радісним бути могло?

Дякую, доле, тобі і вам, о батьки мої бідні, –

Хай вас в оселях небес щастя окриє навік!

1941

Те, що будує святий, руйнує тиран темнодухий,

І вівтарі мудреця воїн рубає мечем;

Краще б мені не родитись, ніж бачити псів

нечестивих,

Краще убити себе, ніж загибати від них!

1939 (у в’язниці)

-----

Щиро дякую за вичитку бюлетеня Тетяні Бовт