Інформаційний бюлетень ІКААПУ Інформ №13(73) 2006 рік

ІКААПУ Інформ

Інформаційно-аналітично-координаційне Агентство Авторської Пісні України

Інформаційний бюлетень №13 (73) 2006 рік

Упорядник: Петро Картавий 40034 м.Суми, вул. Інтернаціоналістів, 22, кв.376

тел.дом. (0542) 606-310 Email: p_karta@mail.ru

Новини одним рядком:

11-12 листопада - фестиваль авторської пісні (АП) для юних бардів "Стежинка" у Харкові

15 листопада - вечір "Віршепад" і концерт харківського рок-гурту "Едем" у арт-кав"ярні "ОстаNNя барикада"

16 листопада - творчий вечір "КОКОТЮХА проти КОКОКТЮХИ", м. Київ, вул. Пушкінська 1-3/5, кнайп-клуб "Купідон"

28 листопада - творчий вечір Антоніни Тимченко у Харківській організації Спілки письменників, вул.Чернишевського, 59

29 листопада - вечір Ігоря Добровольського та Руслани Туріянської у Сумському кафе "Андегранд"

1 грудня - концерт Олега Рубанського у Київському КАП "Дом"

2 грудня - концерт Віктора Пашника (Ів-Франк.) та Олекси Миколайчука (Крим) у Київському кінотеатрі "Старт"

2 грудня - концерт харків'янина Ігоря Березюкова в Сумській обласній науковій бібліотеці

3 грудня - студія АП "Росток", гурти "Чорна кішка" і "Жир" у Київському палаці культури (ПК) "Росток"

4 грудня - концерт Оксани Доріченко у Київському КАП "Арсенал"

7 грудня - концерт Валентини Любченко "Помолись за меня, мама" у Київському будинку актора

7 грудня - концерт гурту "Контрабас" (Полтава) і поет Сергій Жадан (Харків) у полтавському клубі "Стелс"

9 грудня - театр студія "Бард" концерт пам'яті Олександра Шаргородського у Київському учбово-виховному компл.

10 грудня - театр поезії та пісні проводить концерт Тимура Шаова у Київському будинку офіцерів

11 грудня - студія АП "Росток", Михайло Барановський, Олександр Больменко у Київському ПК "Росток"

11 грудня - вечір творчості Максиміліана Волошина (ведучий Володимир Верлока) у Київському КАП "Арсенал"

14-15 грудня - фестиваль АП серед студентів Сумського педагогічного університету

15 грудня - театр поезії та пісні, Євген Євтушенко у Київському будинку офіцерів

15 грудня - зйомка міжнародного телевізійного фестивалю "Горицвіт" у Львівському театрі "Воскресіння"

18 грудня - концерт Олега Рубанського у Київському КАП "Арсенал"

20 грудня - концерт Ігоря Жука "Подих на щоці" у Київському будинку вчителя

21 грудня - Інна Труфанова, Дмитро Луценко "Когда придет зима" у Київському будинку актора

22 грудня - концерт АП у Сумському ПК ім..Фрунзе

23 грудня - Сергій Джигурда співає пісні з гумором у Київському будинку актора

23 грудня - мистецька агенція "Бамбук", співає Олена Фролова у Київському будинку офіцерів

Повідомлення від бардів та прихильників авторської пісні

Львів - О. КРИШТАЛЕВА (Оксана Копак)

То було справжнє свято!

Тепер модно святкувати гарні українські свята, обговорювати різні рейтинги й досягнення. Так само було і 9 листопада, у День української писемності та мови. Навіть диктант організували по радіо, писали усі охочі... А назавтра ж забудуть. Ото й усього свята. Я вважаю, що такі свята треба відзначати у всі дні, окрім 9 листопада. І відзначати вишукано, гарно і... часто. Якнайчастіше. І таке свято у Львові відбулося 10 листопада 2006 року. Справжнім подарунком став для львів'ян вечір співаної поезії та авторської пісні, зорганізований відомим львівським бардом Олесем Дяком у філармонії.

Бардівських концертів зараз у Львові практично не організовують, а шкода. Як на мене, це - найкращий спосіб вшанувати українську мову добірним поетичним словом і вишуканим співом. Бардівська пісня - чудова альтернатива крикливим співакам-скороспілкам, адже поетичне слово плекається поволі, настоюється, як добре вино. І тексти бардівських пісень - добірні, як зерна. Кожне - проростає у душі.

Олесь Дяк не тільки подарував львів'янам чудові поетичні рядки й пісні у супроводі гітари, але й запросив до слова відомих львівських поетів. На сцені читали свої поезії Марія Людкевич, Юлія Курташ-Карп, Рута Вітер і Наталя Заброцька. Цих знаних у Львові поеток було запрошено невипадково: на їхні тексти автор вечора, Олесь Дяк написав чудові пісні. Окрім самого пана Олеся з гітарою виступила Таня Гурська і Наталка Криничанка. Ах, як скучило моє серце за гарними піснями! І як добре, що цього вечора я змогла послухати живе слово відомих бардів! Забула додати - вхід був вільний!

Харків - Антоніна Тимченко

Добридень, Петре Васильовичу!

11-12 листопада у Міському палаці ДЮТ І.Федорова проводила щорічний фестиваль "Стежинка" (для юних бардів і поетів). Фестиваль стає презентабельним і доволі професійним; серед номінацій були такі: "Автор", "Виконавець", "Дует", "Поет" тощо.

28-го у Спілці письменників має бути мій творчий вечір; швидше за все, читатиму вірші і співатиму.

Учора ув арт-кав"ярні "ОстаNNя барикада" відбулося надзвичайне дійство спершу літ.вечір "Віршепад", а далі - концерт харківського рок-гурту "Едем". Щодо першого: це були виступи Вікторії Гаврилюк, Марії Козиренко, Марії Сорокіної, Галини Бабак. Поза тим, що місце проведення деяким чином зумовлювало певний сучасно-грайливий тон, дівчата інтуїтивно відшукали потрібну неповторну манеру: це був постмодерн без передання куті меду, витончена, глибока поезія, в той же час, цікава і близька кожному в залі. Маленькі фішки, котрі мала кожна поетка (яблуко; клітку з підвішеним черевиком: М.Козиренко читала твір "Дзен мого черевика"; старовинний ліхтар), - усе "грало" на користь. Вечір дійсно вдався. А "Едем" - гурт підлітків, які професійно, драйвово грають рок "власного виготовлення", - вважаю, може гідно представляти Харків на всеукраїнському рівні.

Здається, це поки що всі новини.

Київ - Сергій Хоменко

Долгожданный сайт бардовского лагеря в Песчаном (Крым) готов к работе! Можете сообщать о нём друзьям и пользоваться! http://peschanoe.org.ua/

Если будут какие-то замечания по настройкам (особенно форум), пишите.

Суми - Петро Картавий

Історична довідка до прес-конференції "Інформаційний бюлетень - самодіяльне видання

для творчого взаємозбагачення бардів, поетів, читачів" від упорядника

Перший концерт авторської пісні (АП) у Сумах проведено 23 квiтня 1977 року, а допомагали мені члени клубу любителів книги "Iкар". В актовій залі СФ ХПI (тепер Державний університет) виступали київські барди, з якими познайомився, коли працював у Києві. 13 листопада 1981 року на турбазі "Кияниця" відбувся перший концерт, де виступали тільки сумські автори та виконавці.

Накопичений досвід проведення бардівських заходів дозволив у 1988 році організувати при палаці культури СМНВО ім.Фрунзе клуб авторської пісні (КАП) "Булат". Із 1989 року клуб щорічно у березні проводить фестивалі АП. 20 серпня 1991 року деякі члени клубу не дали говорити про московський путч, а коли заколот провалився, зробили вигляд, мов нічого не сталося. Через таку нещирість залишив клуб, і передав справи Ігорю Добровольському, допомагаючи йому порадами. Разом з клубом у 1996 році провели 4-й всеукраїнський фестиваль АП, де відбиралися учасники 1-го фестивалю СНД.

Сьогодні успішно виступають сумчани: автор Сергій Городничий, виконавець Євгенія Торопова, квартет КАП "Булат" (Олександр Сорокін, Наталка Смертяк, Михайло Паламаренко, Валерія Олійникова). У Конотопі функціонує КАП "Лади", який очолює вихованка "Булату" Алла Тимошина.

27 лютого 1993 року ми з Сергієм Архипчуком організували у Сумах концерт лауреатів "Червоної Рути" та "Оберiгу" (Едуард Драч, Олег Покальчук, Андрій Чернюк, Володимир та Ірина Шинкаруки). Для підтримки бардів, що співають рідною мовою, у 2001-03 роках з допомогою друзів та знайомих проводив фестиваль "Українська Хвиля". Через провокації у 2002-03 роках та блокування його владою був змушений відмовитися від цього проекту.

Учасниця 1-го фестивалю Світлана Зайцева з Брянки, що на Луганщині, напише про "Українську Хвилю" у вірші.

Поїзд назустріч - із Сум

Мить - і пробігли вагони

Радість охопить і сум,

Зникнуть вокзальні пілони

Знову бринить фестиваль,

Крилами спогадів - в ранок...

"Хвиля", оспівана даль -

Все - крізь святковий серпанок

В Україні, після розпаду СРСР не стало фінансування і контролю АП через комсомол. Клуби почали діяти самотужки, а обмін інформацією про їхню роботу відбувався між організаторами, учасниками, слухачами на регіональних фестивалях АП, кількість яких у середині 90-х років в Україні скоротилася до 10 за рік. Деякі члени журі та учасники "кочували" по фестивалях, які ставали схожі один на одний. Зникала привабливість бардівських пісень.

Щоб допомогти бардам України спілкуватися і творчо розвиватися, уклав адресну книгу і почав випускати інформаційний бюлетень культурологічно-аналітичного спрямування. Восени 1998 року розіслав листи у клуби та окремим організаторам, авторам, виконавцям і попросив писати про заходи, що відбуваються в областях. У листопаді, коли надійшли перші повідомлення, розпочалася робота по створенню макета бюлетеня. На 10 сторінках формату А4 (так зручно друкувати на комп'ютерах) публікуються аналітично-методичні статті та матеріали із клубів і активістів бардівського руху України.

Звернення: "Дорогий читачу, Ви тримаєте перше число інформаційного бюлетеня, покликаного об'єднати бардів України у духовну спільноту, яка створює середовище авторської пісні. Це перша спроба в Україні звести разом представників усіх областей на сторінках одного видання. Робіть копії та поширюйте бюлетень серед друзів та знайомих. Чекаю від Вас нових повідомлень про події в авторській пісні, від вашої активності залежить майбутнє інформаційного бюлетеня", актуальне та життєздатне і сьогодні.

Форма бюлетеня не змінювалася, інколи під оригінальний матеріал створюються спеціальні рубрики. На сторінках, крім висвітлення поточних подій, проводяться відкриті дискусії та розповіді про цікаве і корисне. За вісім років вийшло 72 номери. Друкувались у бюлетені повідомлення 136 дописувачів із 43 населених пунктів України, Росії та Ізраїлю.

Книжки, касети, компакт-дискт, відеокасети передали для ознайомлення 48 бардів, поетів, операторів з різних куточків України. По кілька зразків і примірників дарували Олена Алексєєва, Ол-др Бобошко, Ольга Богомолець, Аліна Бринцева, Андрій Жарков, Віктор Кандиба, Микола Кротенко, Лідія Максим'як, Олег Покальчук, Сергій Руднєв, Зоя Слободян, Ол-др Смик, Антоніна Тимченко, Ол-др Шведов, Володимир Шинкарук.

Огляд авангардних фестивалів робить Тетяна Савченко із Запоріжжя. Поетичні твори аналізує член Спілки письменників України харків'янка Антоніна Тимченко. Статті культурологічного плану та про мандрівки пише Оксана Кришталева (Копак) зі Львова. У трьох номерах друкувалися розповіді Володимира Шинкарука про українську АП із його радіопрограми на каналі "Культура". Жан Селезньов повідомляв про діяльність Запорізьського театру АП на чолі з Оленою Алексєєвою. Видавець всесвітньої бардафіши москвич Дмитро Павлович Соколов розповідав про літературу для бардів. Кияни Сергій Хоменко і Денис Голубицький інформують про концерти та фестивалі.

Крім згаданих авторів 2006 року, активно пишуть Ол-др Музика, Олег та Олена Сухарєви з Києва, львів'янин Богдан Лялька, Ігор Лі з Артемівська, Костянтин Павляк із Черкас, харків'яни Лариса Вировець, Олег Бондар, колишній сумчанин, що живе в Ізраїлі - Володимир Айзенберг. Мистецьке об'єднання "Остання барикада" інформує про творчі заходи.

У рубриках "Розповіді про бардів", "Поетичне знайомство", "Презентації", "Скарби поезії" надруковано блоки віршів майже півсотні відомих українських та російських поетів і бардів. "Поетичні голоси молодих" - рубрика, де розповідалося про творчість О.Бика, А.Тимченко, Т.Савченко, О.Сухарєва, Д.Голубицького, Г.Малигон, О.Найдюк, Т.Литвинюк, О.Роляк. Упорядник видав збірку віршів Олексія Бика "ХТО УСТАНЕ З КОЛІН, ТОЙ І БУДЕ СПАСЕН!". Івано-франківський бард і організатор фестивалів АП Ігор Гриник пише пісні на вірші, що публікуються у бюлетені.

У кінці 90-х років з'явилися нові фестивалі, організатори яких потребували методичної допомоги. Літератури з конкретними порадами не було. Написав для бюлетеня статті: "Бардівському руху України потрібні досвідчені організатори", "Фестивалі АП як школа для навчання авторів та виконавців", "Щоб писати цікаві пісні, автору потрібно постійно розвиватись", "Підготовка автора до концертів та фестивалів", "Виконавець - транслятор авторських пісень у власній інтерпретації", "Організатор фестивалю авторської пісні - ініціатор в єднанні людей з різними життєвими позиціями", "Робота журі на фестивалях авторської пісні. Плюси і мінуси".

Для зручності читання згадані статті надрукував у брошурах "Про СПІВАНУ поезію. Захалявна книжка барда" та "СПІВАНА ПОЕЗІЯ як художнє віддзеркалення ВСЕСВІТУ", які роздавав у клуби та активним діячам.

Щоб барди України розвивалися як особистості, писав статті про свободу, лідерство і самотність, творчу особистість, життєздатність, оптимістів і песимістів, патріотизм, українську еліту, народне зрушення 2004 року. У статтях для підсилення сказаного друкую вірші відомих поетів і бардів (В.Шинкарука, О.Смика, О.Покальчука, О.Бика). Загалом у бюлетені опублікував більше сотні статей, коментарів до листів, пояснень у дискусіях. Друкую статті бардів і про бардів, що опубліковані в інших виданнях. Крім подяк читачів було і випробування скандалом, коли прагнули скомпрометувати бюлетень, за те, що викрив подвійну гру одного із дописувачів.

Вичитує бюлетень Тетяна Бовт. Спочатку бюлетень друкував на роботі та у знайомих, роздавав їх на фестивалях та розсилав звичайною поштою, а це потребувало часу і власних коштів, бо спонсорів немає. Останній рік розсилаю файли бюлетеня електронною поштою для більше сотні колективних та індивідуальних адресатів. Активно поширює бюлетень Ігор Петренко із Стаханова. Богдан Лялька розміщує номери бюлетеня на сайті української пісні в Інтернеті http://pisni.org.ua/.

Надруковані бюлетені та брошури про АП зберігаються у відділі літератури з мистецтва Сумської обласної наукової бібліотеки, який очолює Ганна Василівна Макаренко. Допомогу по роботі з Інтернетом надає директор центру "Вікно в Америку", зав. відділом літератури іноземними мовами Тетяна Анатоліївна Лучкіна. За що їм і працівникам згаданих відділів бібліотеки щира вдячність.

Прес-конференція і концерт з нагоди 8-ї річниці бюлетеня

19 листопада 2006 року в актовий зал Сумської обласної наукової бібліотеки прибули гості: Заслужений артист України, бард Володимир Шинкарук із Житомира, кияни Олександр Музика та Олеся Найдюк, харків'яни Лариса Вировець та Олександр Бобошко, Ольга Роляк та Тетяна Литвинюк із Ніжина. Пресу міста Суми представляла студентка 5-го курсу педуніверситету Мар'яна Говорун із газети "Сумская жизнь", що почне виходити у грудні 2006 року. Запрошені кореспонденти шести газет і обласного радіо не прийшли, бо неділя для них - вихідний. У залі - Тетяна Бовт, Ганна Макаренко, бібліотекар Світлана Лісянська. Керівник КАП "Булат" Ігор Добровольський знімав подію, і подарував відеокасету та компакт-диск із фотографіями.

Ведучий прес-конференції Володимир Шинкарук надав слово упоряднику бюлетеня Петру Картавому, який розповів про інформаційний вакуум у середовищі бардів України, що виник 15 років тому. Вихід бюлетеня та укладання адресної книги стало каталізатором, який активізував творчу діяльність бардів, але молодь ще не підхопила суспільний заспів старших бардів, і їхні пісні звучать локально, для невеликої кількості слухачів.

Володимир Шинкарук сказав про роль слова, і процитував фрагмент власного вірша "Слово на вагу кулі".

Грозою небо навпіл розколото,

Будити треба душі поснулі.

Сьогодні слово - не на вагу золота,

Сьогодні слово - на вагу кулі.

Ведучий попросив інформувати про поточні новини між випусками бюлетеня, запропонував створити рубрику "Смітничок" для обговорення суперечок, згадав і про випадки самореклами. То був період становлення автури бюлетеня, коли заохочувалось писати статті, чим і скористалися амбітні дописувачі. Тепер матеріалу багато, але випадки самореклами ще трапляються.

Лариса Вировець запропонувала створити сайт для бюлетеня, де можна прочитати поточні новини. Упорядник відповів, що бюлетень публікується на сайті, адреса якого вказана в історичній довідці. На тому сайті можна розміщати експрес-новини.

Мар'яна Говорун, що тільки починає роботу в газеті і не знайома з проблемами бардів, поставила запитання, які потребували пояснення. Слова упорядника про те, що випуск бюлетеня без фінансової підтримки дає свободу творчості, вона зрозуміла як відмову від пошуку спонсорів. Упорядник навів приклад, як на прохання оплатити дорогу на фестиваль у Гуляйполе один із політиків запропонував невелику суму, але не сказав, хто її дав. Хоч і був безробітним, повернув гроші, бо хотіли, щоб розробив концепцію реформування обласного осередку партії, ідеологію якої не поділяв.

Чекати поки багаті захочуть бути меценатами не варто. Упорядник розповів кореспонденту, як при підготовці фестивалів "Українська Хвиля" відвідав сотні кабінетів влади і приватних фірм, господарі яких байдужі до бардів, і особливо до тих, хто співає українською. Знайомий підприємець обіцяв оплатити частку дороги гостям, а за кілька днів до ювілею сказав, що грошей немає, але допоміг копіювати бюлетень і перевіз гостей і помічників на вечоринку. Восьмирічне функціонування бюлетеня без фінансів і комп'ютера стало можливим завдяки оптимізації роботи і затрат та пожертви всіх, причетних до його життєздатності. Українське суспільство і ЗМІ, ще не готові осмислити гуманізм взаємодопомоги, коли барди і поети відчули підтримку своєї творчості, тому, не шкодуючи кошти та час, приїхали на річницю бюлетеня, робота над яким стала частиною життя упорядника.

Потім був концерт гостей і сумчан. Ведучий Володимир Шинкарук привітав з 8-річчям бюлетеня і повноліттям упорядника, і прочитав вірш, написаний до власного п'ятдесятиліття, змінивши цифру на шістдесят.

ШІСТДЕСЯТА ЗУПИНКА

Я щоліта сідаю в старенький трамвай,

Той трамвай, мов дитяча загадка,

Шістдесята зупинка має назву "На жаль",

Після неї, мабуть, пересадка.

На жаль, утікають дні,

На жаль, наче дощ в пісок,

Кондукторе, дайте мені

Щасливий квиток.

Шістдесята зупинка... А я й не збагнув,

Що доїхав до "круглої дати".

Це уже не ура, але й не караул,

І не треба, не треба лякатись.

Бо на спогадах знову настояна даль,

Мчу крізь радості і крізь печалі.

Шістдесята зупинка має назву "На жаль"...

Пересяду... і вирушу далі!

Першою виступала поет Лариса Вировець, а другим співав квартет КАП "Булат", учасники якого теж хвилювалися, бо починали з пісні В.Шинкарука, яку давно не виконували. Третьою читала вірші моторна Ольга Роляк, а за нею пісню О.Мітяєва виконала сумчанка Євгенія Торопова, вона допомагала набирати тексти листів, що надійшли до першого номера бюлетеня. Слово поету - колоритній Тетяні Литвинюк, далі пісні-роздуми співав Олександр Музика, пальці якого задубіли від холоду в залі. На сцені автор двох збірок поезії - Олександр Бобошко. Сумчанина Володимира Цвинтарного запросили виконати маловідому пісню про війну на слова Ю.Візбора. Романтично, замріяно співала студентка Національної музичної академії Олеся Найдюк. Ведучий розпочав виступ піснею "Свіча горіла" на відомий вірш Б.Пастернака, перекладений українською, а завершив концерт блоком жартівливих пісень.

Присутніх запросили на фуршет, для чого біля сцени поставили столи. Слухачі із захопленням дякували бардам і поетам за свято. Для колег ювіляра з НДІкомпресормаш була нагода побачитися, бо давно працюють в різних установах.

День завершила вечоринка для гостей у квартирі упорядника, де крім тостів звучали вірші, пісні, а В.Шинкарук читав ще і гуморески. Вразила його розповідь про колишнього сусіда дядю Мішу, як той, захмелівши від могорича, плутаючи слова, просив після наступних публікацій ділитися гонореєю. Сміялися до болю у животі, а потім поїхали на вокзал, щоб встигнути на поїзд Суми-Львів.

Упорядник подякував гостям, сумчанам і особливо Володимиру Шинкаруку - професіоналу високого рівня, що об'єднав учасників у творчу спільноту. Професійно працювали Тетяна Бовт в організації фуршету, туристи при підготовці святкового столу на вечоринці, Ігор Добровольський на зйомках, Олександр Пархоменко, що зустрів і приютив вдома харків'ян, а працівники бібліотеки зігрівали гостей чаєм. Дякую їм, і всім, хто привітав з річницею і ювілеєм.

Свято української поезії та пісні у Харкові

Прочитавши повідомлення про творчий вечір Антоніни Тимченко, вирішив побувати на ньому, щоб підтримати талановитого митця, і познайомитися з поетичним середовищем Харкова.

28 листопада в актовій залі Харківської Спілки письменників з допомогою друзів Антоніна переставила стільці, щоб можна було виступати не від столу президії, а біля каміну, прикрашеного квітами. Коли глядачі усілися, вона заспівала.

У небесах -

човни, човни, човни...

І де їм серед хмар було узятись?

Який політ,

яка тужлива святість!

А весла звуть і тягнуться

униз.

...

Далі блоки віршів чергуються з власними піснями (Антоніна дипломант фестивалю АП "Булат-2006" у Сумах), і народними, які співав бандурист. Виконувалися в основному нові твори, які не друкувалися в двох її збірках.

ЯРОСЛАВНА

(пісня)

Не кульбаба, не скіфська баба

понад річкою спів пряде.

Їй до Бога іти б небавом,

бо до неї ніхто не йде.

Та посивіли Щек і Хорив,

пил принадився до узбіч.

А без неї сонце не сходить,

а без неї і ніч не ніч.

Тьмяно світить сторінка книги,

не говорить Боян-баюн.

Вже з походу вернувся Ігор,

та вона й пораділа мало:

про свою розлуку співала,

а тепер співа про мою.

* * *

Коли не сплю, здається, що чую серед ночі,

як по вузькій доріжці, котра між нас лягла,

проходять білі вівці, дзвенять на них дзвіночки.

Проходять білі вівці. Велика і мала.

Є істина між нами, тривка та непробачна:

я менше вірю в себе і менше вірю в час,

ліплю жалі, а потім, не витримавши, плачу.

Проходять білі вівці. Проходять і мовчать.

Мигтять перед очима осики, влиті в осінь,

і жалять жовті оси туди, де й так болить.

Як мул, мені на серці чи осад, а чи осуд,

і я не можу спати. І вівці не прийшли.

Композицію майже годинного вечора завершено віршем

***

Усе віддам, до скалочки, до скойки,

До ягоди у райському саду.

Задумливі і теплі гори-стоїки.

Я по дорозі вірності іду.

В твій дім далекий прилітає голуб

і дивиться у серце крізь вікно.

А ти мовчиш і молишся, як Ной,

аби мені не увірвався голос.

Антоніна представила бандуриста - Олександра Савчука, і запрошує присутніх висловитися з приводу почутого.

Аспірант Національного університету ім..В.Каразіна, літературознавець Григорій Савчук говорив, що застосувавши верлібр, поет збагатила стиль віршування. Ветеран Ілля Рісенберг відзначив багатогранність таланту молодої колеги. Петро Картавий розповів слухачам, що господиня вечора друкувала статті про поезію у бюлетені для бардів. Олена Якименко прочитала вірш "І Тоні, і Свідзінському". Знаний поет Віктор Бойко сказав, що обстановка - це не тільки меблі, а й атмосфера. Згадав він про збірку Антоніни Тимченко "Посаг" і що пора видавати нову. Олена Зорич подарувала Антоніні свою книжку. Ольга Тільна здивована, чому в молодого, життєрадісного поета стільки болю у віршах, на що Ольга Тараненко відповіла, що шлях духовного зростання завжди пов'язаний з болем. Доцент Національного університету ім..В.Каразіна Валентина Пономаренко привітала з творчим доробком магістранта і вручила їй квіти.

Здобутки молодої харків'янки у царині української словесності - приклад тим, хто хоче творити і спілкуватися рідною мовою у зрусифікованому місті.

Москва - Дмитро Павлович Соколов

Получил два свежих номера (12 и 13) журнала "Люди и песни"...

В полном ужасе и грусти - ни одного материала (статьи, заметки, фотки или иного) про мою любимую и дорогую "авторскую песню"!!!

Прямо - "как Мамай прошёл"! Или еще хуже - "дали указание"...

Хотя, возможно, "издатель" просто не понял своего счастья иметь дело с истинно народным творчеством. (Но в беседе со Светланой Борониной, инициатором и хозяйкой этого издания, я этого не почуствовал. А напрямую не спросил, поскольку не успел толком просмотреть врученные мне номера - внимательно пролистал только дома.)

Подозреваю, что у нас остались только первые 11 номеров, причем в редакции их больше нет. Так что у кого они есть - берегите как библиографическую редкость.

Попробовал вести разговор о создании интернет-сайта, на котором опубликованные в 11 номерах статьи были бы выложены для всеобщего доступа. Пока положительного ответа четкого нет.

Только сомнения - как бы не нарушить Закон об авторских правах...

На этом фоне еще важнее становится Ваш, Петр Васильевич, труд по сбору и сохранению информации о "Явлении АП и КСП", как я это называю.

Успехов!!!

Суми - Ігор Добровольський

Здравствуйте, Петр Васильевич!

Сообщаю анонс творческих встреч и фестивалей с участием КАП БУЛАТ на декабрь месяц:

29 ноября -концерт авторской песни в арт-кафе "Андеграунд"(Красная площадь,2) с участием Игоря Добровольского и Русланы Туриянской. Начало в 19.00

2 декабря -участие в концерте по приглашению "Женского клуба" 18.00

14-15 декабря -фестиваль авторской песни среди студентов Сумского Государственного Педагогического Университета.

16-17 декабря - 6-й городской фестиваль авторской песни и песенной поэзии среди учащейся молодежи.

Организаторы: Дворец детей и юношества; КАП БУЛАТ; Клуб "Абалаковец", Театр поэтической песни "ШАНСОН", Управление образования городского совета

В фестивале АП принимают участие учащиеся общеобразовательных школ и внешкольных заведений г.Сумы. Конкурсные выступления по трем возрастным группам: Младшая - до 11 лет; средняя - до 14 лет; старшая - до 18 лет включительно.

Программа фестиваля:

16 декабря

12.00 - 16.30 регистрация участников, прослушивание в творческих мастерских

(Дворец детей и юношества,2 этаж,аудитории 3/9 и 3/11)

18.00 - конкурсный концерт

17 декабря

16.00 концерт лауреатов, членов жюри,а также приглашенных гостей КАП БУЛАТ, Театра поэтической песни "Шансон",квартета "Чужаси".

22 декабря -концерт АП в ДК им.Фрунзе.Начало 18.30

С уважением, Игорь Добровольский

Харків - Микола Воловик

Доброго здоров'я, шановний Петре!

Щиро дякую за бюлетень, з цікавістю читаю. Є корисна інформація.

Не знаю, до кого з листом пан Зосимов звертається, але він до мене потрапив, то я на нього і відповідаю. По-перше, не знаю, про які хамські висловлювання на адресу авторської пісні закидає шановний добродій Зосимов. А що стосується агресії, то раджу приїхати до славного міста Харкова, або до будь-якого міста Слобожанщини чи Криму і подивитись, що робиться з українською мовою та українською піснею.

Я ніколи нічого не мав проти російської мови (володію вільно) і КСП-шного жанру. Але це - не українське.

Ми різні, у нас різне коріння. Українська бардівська пісня бере початок від кобзарів з їхніми думами про життя народу. Російські барди почали з гусарських романсів, а там проблем було мало. Але це моя особиста думка. І її можна не поділяти. Але "шансон" теж авторська пісня, а він, окрім огиди у мене нічого не викликає. Називайте це агресією.

Я надсилав до бюлетеня декілька своїх пісень. На жаль, Петро надрукував одну. Очевидно, не пройшли цензуру.

Можливо, ця пройде.

КОЛОМИЙКИ

Сіло сонечко за обрій,

Вечоріти стало.

Посідали браття барди,

Гітари побрали.

Кобзарі та бандуристи,

Заходьте до хати.

Вдарим разом чистим співом

По шансонах клятих.

Скрізь хрипить блатна культура,

Мораль - до сідниці.

Скільки можна "пити мило" *,

Ходім до криниці.

Не все вражі шансон(єтки

Отруїли в душах,

Діточок від цієї скверни

Захистити мушу.

Не почуєш щире слово

Від блатних артистів,

Тільки "феню" або "інгліш"

Чути скрізь по місту.

Раніш звались запроданці,

Тепер - федерали.

Так Полтавський шлях наш став

"Владимирским централом"

Ой, засвищуть козаченьки,

Заспівають разом

Вдалу пісню молодецьку

Не фальцетом - басом.

Полетять під три нечистих

Шансонові діти.

Бо так хочеться дихнути -

Ніде правди діти.

* Деякі мешканці західних регіонів називають деяких мешканців східних регіонів "мильною водою"

P.S. Від упорядника. Микола перебільшив значення віршів, написаних у кінці 80-х років, щоб їх цензурувати. Історія тут значно простіша. Коли отримав його лист і вірші, вільного місця у бюлетені №10 (70) було мало. Довелося все стиснути, а потім надійшло і очікуване повідомлення Ігоря Лі про фестиваль у Вінниці, тому більше, ніж один вірш, надрукувати не міг. Можна було перенести лист Миколи у наступний номер. Цікаво як би він реагував, коли б не знайшов публікації у тому випуску? Друкую вірші, про які він згадує, щоб читачі могли оцінити їхній художній рівень.

НЕЩАСНА ЗЕМЛЕ

Ой, нещасна моя земле,

Обездолений народе,

Горе й муки, злидні й зрада

Не минають тебе зроду.

Нема ладу в Україні

Й не було його ніколи -

Ті сварились, ті ділились,

Ці грабують всіх довкола...

За які гріхи недоля,

І питати тепер з кого,

Що зневірені і голі,

Що забули свого Бога.

Що забули, як хрестили,

Як людей в Дніпрі топили,

Як діток малих палили,

Як хрестами землю вкрили.

Самі винні, самі й плачем,

Бо прозріли тепер, бачим,

Хто господар в Україні,

Кому ноги й досі миїм.

Ой, як страшно жити в світі,

А ще гірше буде дітям,

Бо зробили ми їх з вами

Всіх жидівськими рабами.

Підіймайтесь, люди, досить,

Не отрима той, хто просить.

Беріть люди в руки зброю

І готуйтеся до бою.

НА СВІТІ Є КРАЇН ЧИМАЛО

На світі є країн чимало,

Та покажіть одну мені,

Де б людям краще жити стало

В окупаційному ярмі.

Коли чужак сидить на шиї,

Коли керують вороги,

Як зберегти мені святині,

І не зігнутись в три дуги?

Життя летить і не вертає,

Проходить все, і лиш душа

Козацьку волю пам"ятає

І знову кличе до коша.

Давно це лихо нас долає,

Із віку в вік, та річ у тім,

Що нас грабують, убивають,

А ми живі і все мовчим.

Усе в нас є, й нема нічого.

Здається, вдома - й всі чужі.

І молимось чужому Богу.

Як можна жити так, скажіть.

Живіть собі, москаль із жидом,

Моя земля усіх трима.

Ви знайдете свій дім в сусідів, -

У мене ж іншого нема.

І скатертю усім дорога,

Чия душа в чужих світах.

Я вірю в слово, що від Бога,

А в нім земля моя свята.

Львів - Лілія Ярмоллюк

Зйомка міжнародного телевізійного фестивалю "Горицвіт" буде проводитись 15 грудня 2006 року в театрі "Воскресіння" у Львові. Приїзд учасників 14 грудня, репетиція 14 грудня у 17.00. Дирекція гарантує проживання, питання харчування вирішується. Трансляція фестивалю буде проводитись по таких центральних ТВ каналах:УТ-1, ICTV, 5канал, МІСТ. Чи Ви маєте контакти з виконавцями української ліричної пісні з Польщі, Прибалтики, Білорусії, Росії?

Контактні телефони директора фестивалю Неоніли Грищенюк (0322) 63-83-46; 8067 12-19-772; 8050 371-27-29

Кривий Ріг - Ераст ІВАНИЦЬКИЙ

"Після того, як я розіс...ся з міським відділом культури, вже три роки поспіль нам не дають проводити наш фестиваль "Струна Тернова". В 2004 році відмовка була, що вже на час заявки (серпень-місяць) витрачено ліміти на опалення та світло в ПК Тернівський, де ми проводили фестиваль (ну зрозуміло - Президентські вибори), в 2005 році хотіли "заперти" нас "до чорта на роги", в ПК Будівельник (зараз - Народний Дім), де немає ні пристойної апаратури, ані можливості поблизу розселити гостей.

А в цьому році раптом навпроти ПК ім. Богдана Хмельницького з'являється афіша з надписом "Фестиваль бардівської пісні "Струна Тернова" (щоправда - без номера фестивалю), час проведення - 26 листопада (один день!), вхід - 5 гривень (мені в страшному сні не приснилось би, що з людей за авторську пісню можна гроші брати!). За всю історію нашого з фестивалю (1997 року - шість фестивалів) ніколи ніхто не платив за вхід до зали. Судячи з усього, "доброзичливці" скористались назвою, що вже завоювала популярність в Україні - "Струна Тернова", і хочуть на цьому тупо "збити бабло". Мені, як голові оргкомітету фестивалю "Струна Тернова" це не просто неприємно, це підриває репутацію нашого заходу, який завжди був благодійним. Люди, які користуючись тим, що ми не "забили" авторські права на назву, зараз намагаються "хапонути", нівелювавши всі добрі досягнення "Струни Тернової". Звертаюсь до всіх бардів України:

Закликаю Вас ігнорувати будь-які запрошення на бардівські фестивалі з міста Кривого Рогу, які не підписані членами оргкомітету фестивалю "Струна Тернова" Ерастом Іваницьким, Марією Михайличенко, Юрієм Ващенком, Світланою Білобабою, або Оксаною Зорею та не скріплені печаткою Криворізької спілки творчої української молоді.

Будь-які заяви, не підтверджені вказаними особами та печаткою, є П Л А Г І А Т О М. Прошу тих, хто отримав наше повідомлення, розіслати його всім своїм знайомим бардам та КАП в Україні. Просимо підтримати нас в цей вирішальний момент, щоб різні гниди не думали, що за бабло можна купити все!

З повагою та надією на Вас, брати та сестри".

Голова оргкомітету фестивалю "Струна Тернова" Ераст ІВАНИЦЬКИЙ

Шануймося!

P.S. Від упорядника. На останніх 4-х фестивалях "Струна тернова" працював в журі та допомагав залучати учасників з усієї України. Про фестиваль у бюлетенях надруковано низку статей. Усіх, хто пам'ятає гостинність організаторів, і надану можливість у Кривому Розі співати українською та російською мовами, прошу підтримати Ераста Іваницького. У вересні2006 року писав у бюлетені, що дехто прагне переписати історію АП України на свій копил, і викреслити прізвища, тих хто в тяжку годину не дав її розчинити в інших пісенних жанрах.

О. КРИШТАЛЕВА (Оксана Копак), Львів

НІЧЛАВА-БЛЮЗ

дуже приємна новела в одній віртуальній кав'ярні 277

Ми зайшли у віртуальну кав'ярню, де немає нічого поганого. Тут якісь чарівні двері, тому невігласів і хамів вони досередини не впускають - буцають на бруківку і зупиняються... А ще ці двері не люблять підвищених тонів. Ось так.

Боженьку ж мій, як давно я шукала цю кав'ярню! Жодна довідка не давала мені адреси. Це й зрозуміло - віртуальних кав'ярень ніхто не реєструє у пересічних земних довідках. Заходжу досередини зі своєю новою приятелькою Інною. Вона - класна. Інна за фахом модельєр і робить м'якенькі такі ляльки. З нею цікаво. І вона ще ніколи тут не була. Отож, ми заходимо досередини. Так обережненько відчиняємо двері... Ні, нехай буде так: двері самі впускають нас досередини. А там, всередині усе волошково-бузкове. І звучить "Нічлава-блюз" майже нон-стоп... Ну, добре... іноді замість "Нічлави" звучить якийсь інший приємний блюз, але все одно на стінах - світлини Андрія Підлужного. І постери із журналу "Галаs", тепер уже раритетні. Ось так. Ні, ну що ви!? Я не хизуюсь! В цій кав'ярні взагалі хизування недоречне. За темносиніми столиками сидять дуже приємні люди. Творчі. Сині свічки, про які мені так багато говорила Ориська, тут присутні на кожному столику.

Зоряний ангел

Під цю пісню ми скинули свої народні пальтечка і повісили у кутику на дерев'яний вішачок. (Дивина - у віртуальній кав'ярні все так, як у справжнісінькій... То, напевно, щоб ми, творчі люди, не лякались і не почувались незручно...) На наших з Інною косах тане сніжок. Усі зайняті власними цікавими розмовами. (Зауважу: люди тут стають якісь напівпрозорі, наче туманно-містичні. Ну, не знаю, як вам ще пояснити, - це треба або побачити або просто гарненько собі уявити!) І поки пісня звучить рівно 5 хвилин і 21 секунду, ми з приятелькою встигаємо замовити волошковий коктейль у височезних таких келихах... майже гальбах. Фея-офіціантка грайливо запалює свічечку і приємно усміхається. Крізь її постать видно, як на стіні навпроти крутяться стрілки срібного годинника... сріб но гого динника... Стрілки танцюють гет-назад... дуже, каже фея, чутливі вони до музики. (Цить, ані слова про Гаррі Поттера!) Інна сидить якась зачарована. Вона взагалі, як на мене, зачарована життям, і мені це в ній дуже подобається. А що ж роблю я? Милуюсь танцем годинникових стрілок і слухаю пісню "Зоряний ангел". Трішки кашляю, бо зайшли ми з холодного двору. А тут тепло і волошково. Добра фея дала нам нагоду вбутися.

Все тут і справді звичайне. А от відчуття - фантастичне. Ні. Глупе слово. Заїжджене! Казково. Словами не передати. Можна тільки уявити.

Літній дощ

Фея каже, що у цій кав'ярні можна й таке - влаштувати новачкам справжній літній дощ, і при тім одяг залишиться сухим. Краплини мацюпусінькі, тому "грайливі краплі на очах" тільки зачарують нас. І ми згодились. Це було нашим першим казковим замовленням.

Наші руки вмить стали зеленими листочками, які жадібно і з насолодою ловили ці крапелиночки. Ще ніколи так чудово не чулась я деревом. Інна стала вербою. А я - акацією, але ми однаково ловили літній дощ і сміялись самими лиш губами. Із сусіднього столика нам відсміхнулась Ориська - вона тут була не сама. "Дівки, та ви здуріли!" - здається, так сказала вона, бо ми вже почали роздягатись і...

Вставай, сонце

...і що ж!? Дощ припинився. На стелі намалювалось велике ванільне сонце. Наші гілки знову стали руками. Фея принесла нам сливового морозива і посипала його якимись срібними блискітками. А ще сказала, що ці блискітки цілком їстівні, до того ж - дуже цікаві на смак. Інна обережно лизьнула кінчик ложечки, на яку зачерпнула трішки морозива зі сріблискітками... я також. Сонце розтеклось по всій стелі, і Орися почала його фотографувати. Ну. Не навмисне. А тому, що такі фокуси тут бувають тільки для новачків. (І ні слова більше про Гаррі Поттера!)... Морозиво швидко топилося, тому ми наминали його якось по-дитячому, апетитно і навіть трішки зашвидко.

"Я б хотіла зараз політати десь над озером... Уявила себе якимось бузковим метеликом із велетенськими крилами..." - чогось раптом розмріялась моя уява, а я не мала сачка, аби її впіймати. Це почула коліжанка Ориськи і пирснула зі сміху... Ану цить!

Коли настане вечір

Що будемо робити, коли настане вечір? І хоч ця кав'ярня ніколи не зачиняється, але прийде та хвилина, коли нам уже захочеться додому. До рідного болота... бррр... Ні... потім. Нехай навіть настане ранок, а ми перекимаримо за цими столами і замовимо собі ще якийсь казковий десерт з усілякими там неземними дивацтвами. "Нам темна ніч дарує чарівні свої обійми. Ми залишимось в ній. Осінній вітер з моря свою проспіває пісню. Він нагадає мені наш старий блюз. Наш давній блюз..." - то я підспівую, а Інна щось шукає у своїй великій тайстрі. Напевно, зараз буде робити волошково-бузкову ляльку...

Ой, у горі ромен цвіте...

Ностальгія. Дуже люблю цю піснію. Не знаю, чому, але душа вже порозщіпалась на всі гудзики і тепер глипає з-під моєї блузки. Якось незручно... може, защіпнутися... Та де там!? Душа просить не чіпати її хоч би часиночку... Душа дивиться на мене моїми ж очима... такими дитячими, що аж дивно... Інна вже щось витинає і розкладає перед собою на столі. Нитки якісь, клаптики барвистих тканин. А ще гудзички... Їй також подобається пісня "Ой, у горі ромен цвіте..."

Мавка

Якось містично рипнули вхідні двері. Всі обернулись. Думали, що ще хтось завітав, бо місця за віртуальними столиками було достатньо. Стрілки на годиннику перестали танцювати - фея щось шепнула їм у цифру "6", бо вище не досягала, то вони й стали сумирними.

Ніхто не зайшов. Тільки вітер. А всі так надіялись знову побачити літній дощ або ще якесь дивацтво. Тут, кажуть, кожного разу новачкам дарують щось непередбачуване... щось як у луна-парку: смикаєш за нитку, а що вже витягнеш - те твоє.

Хтось замовив чарку горілки. Фея принесла келих, над яким диміли чужі думки. Між іншим, горілку тут замовляють ду-у-у-уже рідко. Але якщо вона є в меню, то... повіяло холодом. Орися замріяно рисувала лицаря у своєму чорному блокноті. Вона мріяла написали гарний роман. Орися забула про нас і цілковито занурилась у свої задуми-мрії.

Двері рипали ще кілька разів, і всі обертались на цей звук. Поки я защіпала свою душу на всі гудзики, Ориська заснула просто таки на своєму чорному блокноті. Знаю: їй снився лицар. І я не стала її будити. А позяк Інна ще незнайома з Орисею, то нічого дивного не сталось.

У віртуальному вікні замерехтіли вогники від машин. Ми зовсім близько до реального світу. Нам не можна дивитись навіть у віртуальні вікна...

Наркоман

Уявлєте, тут крутять пісні навіть про наркоманів. Але тут, у цій безмежно-віртуальній кав'ярні болюча тема звучить так вишукано і незлостиво, що... Я розгорнула блакитний блокнотик і почала черкати ескіз нової вишивки "Алюзія часу". Віднедавна ця візія мене хапає за руки. Я мушу її вишити на якомусь ясічку, і тоді... Знаю, воно мене відпустить. Алюзія часу... якісь клітинки зі східними символами. А по краєчках горошинки. Загалом виглядає гармонійно. От якби Інна зробила велику ляльку, десь так мого зросту, то я б тій ляльці такий фартух вишила. Було би дуже...

Я чаклун

Фея принесла вазу із вогненно-червоними маками. Сказала, що тут дотримуються репертуару і прислухАються до текстів пісень. Тим більше, коли звучить "Нічлава". Тільки коли вже фея пішла, я помітила, що замість вази маки таки у скрипці. Червоній скрипці. І на срібному годиннику зникли стрілки...

Мертвий солдат

А ви думали, що у віртуальній кав'ярні тільки усе гарненьке й солоденьке... та й гіркого нема. То правда. І рожевого також. Он Ориська прокинулась. На лівій щоці у неї - лицар. Але вона ще про це не знає. Ось зараз Орися піде туди, за годинник і побачить свого лицаря у чарівному віртуальному дзеркалі.

Ця божественна музика розвіяла всю реалію. Захотілось у той час, коли віртуалії ще були реаліями, коли по бруківці цокали коні... Чомусь захотілось. Чому? Фея заграла на губній гармошці. Всі притихли. Коли фея не розносить чарівних страв, то може робити, що хоче. Навіть крутити стрілки годинника, яких на ньому вже, чомусь, нема.

Не плач...

пробач... за дивні сни, де я і ти... Хтось врізав собі палець. І мені вперше стало якось незатишно. Фея поволеньки заховала губну гармошку в кишеню фартуха і підійшла до "пораненого". Швидко насипала щось на стіл, казала помачати в той порошок зболений палець - і все минулося.

Я тут знайшла здатність забувати прикрощі. Якось дивно затихли двері, а незнайомі люди зібрались назад у реальний світ...

Повія

Там, за крайнім столиком сидить молода жінка із довгим волоссям. Такий собі самотній чорний птах... "Вечірні сутінки впали на місто і запалали ліхтарі на обійстях. Відкриті двері великого дому". Кажуть, вона тут живе. І я дивлюсь на неї без найменшої нотки відрази. Скажу більше - жінка ця впевнена у собі, симпатична. Вона мені усміхнулась. Я знаю, що зробила вона перед тим, як прийти сюди назавжди - викинула ключі й гроші у каналізацію. Ніхто не знає, як її звати, але й слово "повія" звучить легко, ніби хтось "повіяв" і забув зачинити за собою двері. Та їх, зрештою, ніхто ніколи й не зачиняв...

15-16 листопада 2006 р. Б., Львів

Рубрика "Пам'ять про знищених поетів-неокласиків"

Фрагменти із книги В'ячеслава Брюховецького "Микола Зеров. Літературно-критичний нарис"

Вони йшли до нас довго і трудно - крізь фальсифікації, недоброзичливу упередженість або й просто замовчування. Але нині стало очевидним, що поза освоєнням творчої спадщини українських "неокласиків" ми не тільки не можемо правдиво уявити літературний процес 20-х, але й не пояснимо літературні ситуації другої половини вісімдесятих років.

Сьогодні ми відкриваємо для себе безсмертність музи, що в 20-ті роки дарувала натхнення Миколі Зерову, Павлові Филиповичу Максимові Рильському, Михайлові Драй-Хмарі і Освальду Бургардту. Ці письменники і представляють внутрішньо споріднену групу, що їй було накинуто назву "неокласики". Магнетична сила Миколи Зерова та його побратимів у літературі притягали до цього дружнього кола ще не один десяток поетів, перекладачів, прозаїків, критиків та літературознавців - вплив "неокласиків" на формування українського радянського письменства був розгалуженим і потужним...

Химерними бувають загадки історії. Ну, приміром - звідки і як постала сама назва "неокласики"? Коли сформувалася група, що її так назвали? Чи була це справді літературна організація? На всі ці питання немає досі однозначної відповіді.

Максим Рильський, єдиний безпосередній учасник перипетій навколо "неокласиків", котрий дожив до 60-их років, писав: "Треба прямо сказати, що досить невиразний термін "неокласики" прикладено було випадково і дуже умовно до невеличкої групи поетів та літературознавців, які гуртувалися спершу навколо журналу "Книгар" (1918-1920), а пізніше - навколо видавництва "Слово". Й у деяких публікаціях відразу з'являється дата об'єднання "неокласиків" - 1918-19. Існують, здавалось би, й додаткові підтвердження цій гіпотезі, адже саме 1918-м роком позначено вірш Максима Рильського "Сафо до Афродіти", присвяченій Миколі Зерову. Але на цей час майбутні "неокласики" навіть знайомі між собою були поверхово, та й то заочно...

І все-таки якось же "знайшли" один одного Микола Зеров, Максим Рильський, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара і Освальд Бургардт... Безперечно, вони мали спільні зацікавлення, зумовлені глибокою ерудицією, розвиненим естетичним смаком розумінням еволюційності літературного процесу, необхідністю плекати вікові традиції... Немалу роль відігравало й те, що всі вони були знавцями мов, активно працювали на терені перекладацтва. Це також творило силове поле взаємопритягання...

Невблаганно насувалися тяжкі часи. Починаючи з 1926 року "неокласики" поступово відходять від участі в літературній дискусії, хоча їх продовжують наполегливо і безпардонно критикувати, чимдалі більше перекручуючи або й перебріхуючи. Тому основні зусилля вони зосереджують на дослідженні історії української літератури, її зв'язків зі світовим письменством, багато перекладають та в поті чола працюють на власній поетичній ниві.

Ціле п'ятиліття темнішали погрозливі хмари. І нарешті навесні 1931 р. смерч сталінської вакханалії вихопив першого з "неокласиків" до камери НКВС - Максима Рильського. Цей арешт практично означав початок розправи над усім "гроном п'ятірним". Химерна доля в даному разі змилостивилися над життям поета, а проте нашим історикам літератури не слід сором'язливо обходити той злам, що відтоді стався в його творчості й багато років не дозволяв могутньому талантові працювати на повну силу. ..

Тоді ж, глибокої осені, виїхав до Німеччини Освальд Бургардт.

А через чотири роки було заарештовано Миколу Зерова, Михайла Драй-Хмару, Павла Филиповича. І табори, табори...

Пропоную кілька віршів згаданих поетів, а продовження рубрики про неокласиків у наступному номері.

Максим Рильський

* * *

Коли усе в тумані життєвому

Загубиться і не лишить слідів,

Не хочеться ні з дому, ні додому,

Бой там, і там огонь давно згорів, -

В тобі, мистецтво, у тобі одному

Є захист: у красі незнаних слів,

У музиці, що вроду, всім знайому,

Втіляє у небесний перелив;

В тобі, мистецтво - у малій картині,

Що, більша над увесь безмежний світ!

Тобі, мистецтво, і твоїй країні

Я шлю поклін і дружній свій привіт.

Твої діла - вони одні нетлінні,

І ти між квітів найясніший квіт.

Павло Филипович

* * *

Я часточка мала всесвітнього зв'язку,

Взаємодіяння і руху без упину.

Я віддавен живу в сліпому хробаку

І волею віків я виросла в людину.

Спізнання всіх речей я скупчую в мізку

І помічаю скрізь основу їх єдину.

Я бачу, як вода парує в казанку,

Як тихо застига вона в німу крижину.

Я - ланка і ланцюг, затримач і рушій,

Голодний звіра крик і серця ніжний бій,

Повільний хід вперед і вибух серед ходу.

Всі суперечності сплітаються в мені,

І вистигає все у злагоді й борні,

Щоб свій створити лад і підкорить природу.

-----

Щиро дякую за вичитку бюлетеня Тетяні Бовт