Стара Румунія

Ой, чи ясно на душі, я не знаю,
Ніч розкидала вогні, я збираю.

Ти про неї не питай,
За мною не голоси.

Щастя було не дуже та й не мало,
Не повірив я йому, так сі стало.

Не повірив я йому, так сі стало,
Скільки не давай - усе мало.

Не пізнав, не покохав, бо не вмію,
Що у грудях не горить, то не гріє.

Пісня ллється через край, ну з тим краєм,
Не трима мене земля, так буває.

Пішов Місяць по воді, як поорав,
Сонце, не веди мене в Чорну гору!

Поділитись сторінкою: